«Перебудова» історичної науки у 1920-х - на початку 1930-х рр. значно погіршила умови її розвитку: історію замінили суспільствознавством, нехтувались академічні традиції, припинилася підготовка професійних істориків, зменшилися масштаби студіювань у галузі вітчизняної та всесвітньої історії. До того ж, наукові дослідження гальмувались історичною концепцією М.Покровського, який, абсолютизуючи роль класової боротьби в історичному процесі, уважав за потрібне відмовитися від вивчення стародавньої історії, дореволюційного минулого, дослідження культури народів СРСР тощо29.

Попри такі зміни пріоритетів в історіографії, С.Боровий продовжував працювати над єврейською тематикою. Фонди академічної бібліотеки містили багато цінних книг, це було друге за значенням (після ленінґрадського) єврейське книгосховище. Тут зберігалися пам'ятки релігійної літератури, юдаїка європейськими мовами, література на івриті та їдиш тощо. До фондів бібліотеки було передано цінні приватні зібрання, у тому числі перше видання хроніки Натана Ганновера про події Української національної революції середини XVII ст. («Богдан Хмельницкий. Летопись еврея-современника о событиях 1648-1653 гг. в Малороссии вообще и о судьбе своих единоверцев в особенности»)30, початковий переклад якого зробив С.Боровий. Отже, у бібліотеці тривало професійне зростання та формування наукових зацікавлень ученого.

Перші публікації С.Борового з юдаїки були пов'язані із дослідженням історії книгознавства в Україні. У 1924 р. відзначалося 350-річчя книгодрукування в Україні. Цій події Український науковий інститут книгознавства (УНІК, Київ) присвятив спеціальну працю, але їй бракувало висвітлення питання про єврейські друкарні другої половини XVIII - початку XIX ст. С.Боровий підготував таку статтю і тоді у нього зав'язалися добрі стосунки з директором інституту Ю.Меженком, який одночасно був редактором журналу «Бібліологічні вісті». Почалося плідне співробітництво молодого історика з часописом, яке тривало до 1931 р., коли видавництво було закрито. Саме тут вийшла його стаття «Нариси з історії єврейської книги на Україні». Праця присвячувалася історії єврейської друкарської справи та розвиткові хасидської літератури в Україні. Дослідженню молодого науковця дали позитивні оцінки такі відомі вчені, як Ш.Дубнов та М.Балабан31. Крім того, С.Боровий співпрацював з єврейським відділом Інституту білоруської культури (Мінськ), Єврейською історичною комісією при «Євсекторі» (Одеса), Одеською комісією краєзнавства та Всеукраїнською асоціацією сходознавства (Київ). На засіданнях цих товариств він неодноразово виголошував наукові доповіді32.

Така активна діяльність молодого дослідника привернула увагу наукового співтовариства. У грудні 1925 р., за протекцією директора бібліотеки, С.Борового запросили на засідання спілки розповсюдження просвітництва між євреями в Росії, яке проходило у Ленінграді. Очолював цю спілку С.Ґінзбурґ - автор багатьох праць з єврейської історії. Там молодий історик познайомився з багатьма визначними науковцями - математиком Я.Перельманом, відомим єгиптологом та гебраїстом Ф.Каменецьким, дослідником єврейської історії та етнографії Д.Маґґідом. Тоді ж зав'язалася і довголітня дружба з психологом Л.Ланденсман (згодом Лілія Яківна стане доцентом кафедри психології Одеського державного університету33). Поїздка до Ленінґрада мала й наукові наслідки. Так, у 1926 р. в ленінградському збірнику «Еврейская мысль» було опубліковано одразу три статті вченого34, присвячені різним проблемам єврейської історії, які демонстрували широту наукових зацікавлень та ерудицію молодого автора.

Утім незабаром С.Боровий був змушений залишити роботу в Єврейській академічній бібліотеці. Справа була в тому, що навколо бібліотеки склався невеличкий гурток, до якого входили люди, що цікавилися єврейською історією (близько десяти осіб). На засіданнях гуртка С.Боровий часто виступав із доповідями. Проте, незважаючи на відвертість та ентузіазм молодого вченого, його звинуватили в узурпації єврейської теми й «уславленні єврейської буржуазії». «Сиґнали» гуртківців були помічені і науковця звільнили - поки що «за власним бажанням»35.

У 1926 р. С.Боровий був прийнятий на роботу в Одеську центральну наукову бібліотеку на посаду асистента. Того ж року при бібліотеці відкрилася аспірантура з бібліотекознавства, керував якою директор закладу - С.Рубін - штейн (згодом член-кореспондент АН СРСР, академік Академії педагогічних наук СРСР). Саме він запропонував молодій людині вступити до аспірантури. Отже, у 1926-1929 рр. аспірант С.Боровий активно займався розробкою книгознавчої та бібліографічної тематики, багато працював у бібліотеках та архівах Одеси, Києва, Москви, Ленінґрада. За період навчання вийшла серія його статей з історії книги, бібліографії та бібліотечної справи36. Успішно закінчивши аспірантуру, С.Боровий став єдиним в Україні на той час, хто мав науковий ступінь у галузі бібліотечної справи. Його дисертаційна робота «Наукова бібліотека в сучасних умовах» була видана окремою книгою37.

Утім найбільш важливою подією у житті вченого другої половини 1920-х рр. можна вважати вихід у світ однієї з найкращих його монографій - «Еврейская земледельческая колонизация в старой России. Политика - идеология - быт. По архивным материалам»38. Ще в 1920 р., під час роботи в архіві, С.Боровий виявив комплекс архівних справ, що стосувалися історії єврейських землеробських колоній ХІХ ст., відтак молодий науковець розпочав дослідження процесу єврейської землеробської колонізації Південної України. Були і зовнішні обставини пробудження інтересу до колонізаційної тематики. Так, після громадянської війни гостро постало питання працевлаштування єврейських народних мас. Соціально-економічні умови, що були створені більшовицькою революцією, залишили єврейське містечко без засобів до існування. Радянська влада намагалася вирішити це питання, залучивши євреїв до землеробства. Для розробки цієї проблеми були створені єврейські громадські організації, на чолі яких стояли партійні діячі. Одним із таких партійців був С.Шапіро. Саме він запропонував молодому