Цінність і значення студії С.Борового полягає в тому, що він уміло використав ще не опубліковані архівні дані. Велика кількість нових, вдало підібраних та професійно оброблених архівних джерел надала можливість автору намалювати яскраву, живу та повчальну картину історії єврейських колоній Півдня України на початковому, найбільш драматичному етапі їх існування.

До праці С.Борового виявив інтерес відомий російський книговидавець М.Сабашников40. За рекомендацією історика С.Бахрушина, спеціаліста з колонізації Сибіру, роботу було видано у 1927 р. (на титульному аркуші зазначено 1928 р.). Монографію прихильно зустріла критика і вона швидко ввійшла у науковий обіг. Проте праця отримала більше відгуків за кордоном (США, Польща, Палестина та ін.), ніж у СРСР. Одним із західних дослідників, що дав високу оцінку роботі, був польсько-єврейський історик Е.Рінґенблюм, а С.Дубнов (відомий фахівець з історії єврейства) у приватному листі до С.Борового писав, що сам факт появи монографії на єврейську історичну тематику у багатьох викликає надії на подальше наукове студіювання єврейської історії у СРСР41.

Наукова діяльність ученого у 1930—1940-х рр.

Після виходу праці з історії єврейської землеробської колонізації тема історії євреїв в Україні ХУІ-ХІХ ст. стає центральною у наукових дослідженнях С.Борового. До розробки цієї проблеми його спонукала ціла низка обставин, у тому числі недослідженість в історичній науці єврейської проблематики загалом та ролі євреїв в історії України, проблем єврейсько-українських взаємин зокрема. Знання мов (іврит, їдиш) дозволяло С.Боровому звернутися до джерел з історії України, які були фактично недоступні для більшості українських і російських істориків. До вивчення історії євреїв в Україні молодого вченого заохочував і М.Слабченко, який часто наголошував, що чекає від нього досліджень у цьому напрямку42. Крім того, спонукало до подальших студій і те, що історик був інтегрованим у наукове співтовариство дослідників цієї проблематики. Він особисто був знайомий із такими вченими, як Ю.Ґессен, С.Ґінзбурґ, С.Цинберґ, І.Ґалант, І.Кудрявцев, В.Рибінський, Т.Ґейлікман та ін.

Були обставини, що прискорили початок нових досліджень С.Борового. Так, одного разу до рук історика потрапив план видавництва «Академія», в якому передбачалася публікація творів єврейської літератури, серед них і хронік ХУІІ ст. (події часів Української національної революції середини ХУІІ ст.). Саул Якович переклав хроніку Натана Ганновера та інші пам'ятки цього жанру. Але планам С.Борового не судилося здійснитися - видавництво було закрито. У 1936 р. історик спробував видати цю працю під назвою «Классовая борьба на Украине ХУІІ в. Еврейские хроники. Исследование, перевод и комментарии С.Я.Борового», але 1937 р. змінилася ситуація - на чолі видавництва, в якому планувалося надрукувати дослідження, на короткий час став відомий комуніст Б.Кун. Тираж було знищено, а в автора нещасливої книги зберігся лише другий примірник верстки, який він ретельно зберігав і давав читати тільки найближчим друзям та учням, вважаючи, що вона ніколи не побачить світ43. Проведена робота мала свої наслідки. Пізніше це дослідження буде покладене в основу великої статті «Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины»44. В історіографії Української національної революції середини XVII ст. це було новаторським явищем, дослідження присвячувалося вивченню єврейських джерел і стало першою спробою їх наукового видання.

Ще одним поштовхом до студіювання українсько-єврейської тематики став такий випадок. Якось в Одесі С.Боровий зустрівся з істориком-архівістом, дослідником історії запорозького козацтва О.Рябініним-Скляревським, який на той час працював з архівом Коша Нової Запорозької Січі. Під час роботи О.Рябінін-Скляревський виявив документи, написані єврейською мовою і запропонував С.Боровому зробити їх переклад. Не гаючи часу, учений приступив до роботи й одразу ж з'явилися перші запитання та відкриття. Серед матеріалів, присвячених зв'язкам січової адміністрації з єврейськими купцями з Умані, був документ, написаний єврейською. Проте при прочитанні цього невеликого тексту дослідник зіткнувся з труднощами - з'ясувалося, що його було написано українською, але транскрибовано єврейськими літерами45. Не стільки розшифрований документ, скільки матеріали, з якими він був пов'язаний, виявили цікаву для єврейського історика проблему й С.Боровий вирішив безпосередньо зайнятися темою «Євреї та Запорозька Січ».

Результати своїх студіювань історик оприлюднив у 1934 р. у статті «Евреи в Запорожской Сечи». Дана тема та ціла низка питань навколо неї раніше не були предметом спеціальних досліджень. С.Боровий, спираючись на широку джерельну базу (офіційні акти, рабинські респонси, хроніки, архівні матеріали, у тому числі і нові документи з історії Запорожжя), нетрадиційно поглянув на відносини між польсько-українським єврейством та українськими козаками. Проаналізувавши відносини запорожців та євреїв у певних історичних умовах, автор заперечив традиційне твердження про перших як «довічних» і «принципових» ворогів других.

Утім, доля цієї праці склалася непросто. Набирала обертів хвиля репресій 1930-х рр., і перший випуск «Історичного збірника»46, який містив статті авторів - «ворогів народу», був вилучений із багатьох бібліотек. Працю помітили і на неї вийшло кілька позитивних рецензій, але широковідомою вона стане лише через 15 років, коли цей матеріал буде використано у дослідженнях О.Дружиніноі.

У 1934 р. в особистому житті С.Борового відбулась важлива подія - він одружився. Його першою дружиною стала Емілія Ізраїлівна Аксенфельд, яка працювала вчителькою у середній школі. Із нею він проживе 35 років.

Учений продовжував працювати у бібліотеці. Але багато хто з його друзів вважав,