єврейському» і «зоологічному націоналізмі», «космополітизмі та сіонізмі» тощо85. У відповідь науковець відразу написав до ЦК КПРС, ЦК КПУ, а також в одеський обком КПУ. І хоча учений визнавав, що в його ранніх роботах були «деякі ідеологічні помилки», але у цілому вважав, що стаття наклепницька і створює викривлене враження про його наукову діяльність86. Таким чином, «викривальну» статтю було визнано несвоєчасною та неактуальною87.
Згодом у газеті «Чорноморська комуна» вийшла стаття С.Борового, наприкінці якої автор зробив «зізнання радянського історика». Учений засудив свої попередні праці як немарксистські, а, отже, і ненаукові88. Сьогодні можна лише припускати, чого були варті такі зізнання багатьом радянським вченим і С.Боровому зокрема. Але сам дослідник розглядав це як спосіб «прориву блокади», щоб знов мати можливість друкуватись і нормально працювати89.
У жовтні 1953 р. вчений був прийнятий на роботу в Одеську державну наукову бібліотеку ім. М.Ґорького. Він отримав посаду, яку займав більше двадцяти років тому, і став завідувачем науково-бібліографічним відділом. І хоча служба у бібліотеці не дуже влаштовувала науковця, але це леґалізувало його і С.Боровий знову став «нормальним» членом радянського суспільства90. Улітку 1954 р. в одній із місцевих газет було опубліковано оголошення Одеського кредитно-економічного інституту про конкурс на посаду доцента. Так професор повернувся до викладацької діяльності.
1958 р. вийшла друком найвідоміша праця С.Борового «Кредит и банки Рос- сии»91. Ця монографія стала результатом багаторічної роботи. Твори науковця на економічну тематику реґулярно виходили протягом 1940-1950-х рр., а згодом вони стали основою для монографії. Обговоренню книги було присвячено спеціальне засідання сектора історії СРСР епохи капіталізму в Інституті історії Академії наук СРСР. Захід відбувся за ініціативою І.Ґіндіна - відомого знавця економічної історії Росії92.
«Кредит и банки России» стала хрестоматійною працею, її і зараз широко цитують у науковій літературі. Але тоді більшість читачів і не підозрювала, що в її автора є роботи у зовсім інших галузях історичної науки. У цьому контексті цікаві спогади колишнього студента С.Борового - С.Кульчицького: «Переступивши поріг його квартири, я був вражений несподіваним відкриттям. Професор наважився розкрити переді мною потаємний бік своєї наукової біографії. Людина, яку я знав, як мені здавалося, досить добре, виявилася зубром у замордованій сталінщиною вітчизняній гебраїстиці - історія євреїв на Україні була головною темою його незвично плідних і різнобічних студій у 1920-1930-х рр.»93.
Наукова та громадська діяльність у 1960—1980-х рр.
1963 р. С.Боровий відзначив подвійний ювілей: 60 років із дня народження та 40 років викладацької діяльності. Цей факт не пройшов поза увагою радянської науково-педагогічної спільноти. 12 листопада 1963 р. в актовій залі Одеського кредитно-економічного інституту відбулося спеціальне засідання вченої ради, присвячене шістдесятиріччю С.Борового. Учений був проти гучних урочистостей, тож усе пройшло напрочуд добре, у теплому, товариському дусі94. Історик отримав близько 150 привітань від друзів, колеґ, Академії наук СРСР, бібліотек, університетів, редакцій різних видань95.
Того ж року в академічній серії «Літературні пам'ятки» вийшла праця С.Борового, присвячена книзі М.Орлова «Капитуляция Парижа. Политические сочинения. Письма». Поряд з історико-мемуарною, науковою, публіцистичною та епістолярною спадщиною декабриста в роботі подано ґрунтовні коментарі упорядників. Особливу увагу привертає стаття С.Борового про політичну та літературну діяльність М.Орлова, в якій декабрист був зображений не лише як визначний дипломат, військовий та письменник, а і як яскрава, трагічна постать ідейної боротьби96. Цією роботою С.Боровий відкрив цілий пласт соціологічних та економічних поглядів декабристів і багатьох представників передової російської інтелігенції - О.Радищева, М.Сперанського, М.Оґарьова, М.Чернишевського та ін.97
У безпосередньому зв'язку з «орловськими» студіями С.Борового перебували його дослідження про економічні погляди О.Пушкіна98. Узагалі, у цей час пушкінська тематика у науково-літературній спадщині дослідника посідає визначне місце. Вивчаючи історію рідного міста, історик не міг не звернути уваги на «одеський рік» російського поета. У своїх працях «Одесса пушкинской поры», «"Путешествие Онегина" и «Одесская тема в русской литературе первой трети ХІХ в.» та інших С.Боровий досліджував не тільки певний етап життя письменника, а й тогочасну дійсність, соціокультурну та інтелектуальну ситуацію в Одесі. Крім того, Саул Якович протягом десятиліть брав активну участь у роботі Одеської пушкінської наукової комісії, а у 1973-1985 рр. навіть очолював її.
Проте дослідження з історико-літературної проблематики не обмежувалися особою О.Пушкіна. Вивчаючи історію та літературу першої половини ХІХ ст., С.Боровому вдалося висвітлити низку історичних реалій, відображених у відомих літературних творах. Він дослідив історичне підґрунтя сюжету «Мёртвых душ» М.Гоголя99, визначив імовірний прототип головного героя останньої редакції «Капитанской дочки» О.Пушкіна100, присвятив дві статті О.Герцену101, увів у науковий обіг нові дані про І.Турґенєва тощо102.
Одним із дослідницьких захоплень ученого у цей час залишалася історія книги. 1966 р. вийшла друком стаття С.Борового бібліографічно-джерелознавчого характеру «Армянская газета в Одессе. К истории издания «Вестник Армении» (1919-1920 гг.)». Учений подав аналіз історичної ситуації та змісту газети, увів у науковий обіг нове джерело щодо вивчення історії вірменського народу у період громадянської війни103.
Наступного року у збірнику «Книга. Исследования и материалы» вийшла стаття С.Борового, присвячена історії книги в Одесі у першій половині ХІХ ст.
Не оминув науковець увагою і складну долю єврейської друкарської справи104. До того ж, він був членом секції любителів книги, яка існувала при Одеському будинку учених. С.Боровий систематично виступав із доповідями на літературні та