Окрім дослідницької діяльності вчений вів активну організаційну роботу. Так, у травні 1965 р. на базі Київського інституту народного господарства було проведено Всесоюзну науково-методичну нараду з економічної історії. За визначний внесок в організацію проведення цього заходу міністерство вищої і спеціальної освіти УРСР оголосило професору С.Боровому подяку106. Одночасно, рішенням Президії АН УРСР, учений був включений до складу ради, що вивчала «закономірності переходу від соціалізму до комунізму» при Інституті економіки АН УРСР. Крім того, Саул Якович став членом секції з дослідження економічної історії науково-технічної ради міністерства вищої та спеціальної освіти СРСР, за дорученням якої виконував цілу низку завдань: рецензував рукописи навчальних посібників, готував доповіді, писав відгуки і т.п.107

Як викладач, С.Боровий брав участь у розробці навчальних програм, підготовці методичних посібників, підручників. Тільки у 1966-1970 рр. вчений був членом авторських колективів з написання трьох підручників з економіки. До того ж, історик співпрацював із редакцією «Большой советской энциклопедии», «Української радянської енциклопедії», «Енциклопедії народного господарства УРСР», був одним із редакторів «Історії міст і сіл УРСР» (том «Одеська область», 1969 р.)108. У цей же час учений був членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій в Одеському державному університеті ім. 1.1.Мечникова та Одеському інституті народного господарства, систематично виступав опонентом на захистах кандидатських і докторських дисертацій109.

1966-1969 рр. були важкими в особистому житті науковця. Дружина вченого важко хворіла. Він мужньо тримався - возив її на операції до Москви та доглядав після інфаркту. Дослідник уже не мав змоги так часто виїжджати на різноманітні засідання, захисти, конференції, семінари тощо. 6 березня 1969 р. Емілія Ізраїлівна померла110. Саул Якович важко переніс цю трагічну подію.

У цей час основним пріоритетом наукової творчості С.Борового продовжувала залишатись економічна історія. Утім, він ніколи не був суто «кабінетним ученим» і жваво цікавився науковим життям, брав участь у конференціях, симпозіумах, конґресах, семінарах з економічної та аграрної історії, пушкіністики тощо. Крім того, увага С.Борового була постійно прикута до єврейської тематики, яка «червоною ниткою» проходила через всю його творчість. Так, у роботі «Книга в Одессе в первой половине XIX в.», досліджуючи друкарство іноземними мовами, він окремо зупиняється на історії розвитку єврейської книги в Одесі111.

У 1968 р. в «Українському історичному журналі» вийшла невелика замітка вченого «До хронології історії Гайдамаччини». Дослідник проаналізував статтю Г.Храбана з приводу дати захоплення Умані загонами М.Залізняка та І.Ґонти. Розглянувши мартирологічну літературу, С.Боровий встановив, що всі відомі єврейські джерела відносять падіння Умані до 5 тамуза 5528 р., що відповідає 18 червня 1768 р.112

1970 р. у журналі «История СССР» вийшла друком стаття історика «Об экономических связях буржуазной верхушки и царизма в период империализма», в якій, аналізуючи безсистемність економічної політики царизму, він звернувся до «єврейського питання». Учений довів, що встановлення межі єврейської осілості, обмеження у господарській діяльності євреїв перебували у суперечності з вимогами нормального економічного розвитку і політичного прогресу країни113.

Чимало подій відбулося у житті Саула Яковича у 1970 р. У травні С.Боровий вдруге одружився. Його обраницею стала Раїса Борисівна Шапіро, з якою вони разом навчалися в Одеському інституті народного господарства у 1920-х рр. Того ж року С.Боровий узяв участь у роботі двох міжнародних конґресів: з економічної історії у Ленінґраді (10-14 серпня) та історичних наук у Москві (16-23 серпня)114, написав низку статей з економічної історії, друкувався у місцевій пресі.

Протягом багатьох років С.Боровий очолював наукове студентське товариство, здійснював керівництво аспірантами. Він чимало зробив для підготовки молодих спеціалістів. Незважаючи на некомунікабельність ученого до нього тягнулася студентська молодь, адже ця людина була безцінним джерелом знань і могла «дати відповідь на будь-яке питання»115.

У 1975 р. історик вийшов на пенсію і перейшов на посаду професора-консультанта з економічної історії та радянського права. Проте він не припиняв керувати аспірантами, займався науковою роботою. А 1976 р. його було нагороджено медаллю «Ветеран праці». Після цього він пропрацював у вузі ще два роки116. Утім, 1978 р. вченого звільнили з роботи117. Незважаючи на це Саул Якович продовжував свої наукові студії, брав участь у написанні підручника з економічної історії для вищої школи, публікував статті.

У 1979 р. вийшла цікава робота С.Борового «К истории создания Одесского археологического института и его археографического отделения». Автор на основі власних спогадів та великої кількості архівних матеріалів реконструював історію Одеського археологічного інституту, на широкому історичному тлі висвітлив розвиток архівної справи в Одесі. Окремо він зупинився на постаті Ю.Оксмана та діяльності Комісії щодо концентрації та вивчення історикоархівних матеріалів, членом якої він був сам118.

Наприкінці 1970-х рр. в особистому житті Саула Яковича знов відбулися зміни. Після смерті другої дружини він узяв шлюб із Є.Кореневою, яка проживала у Москві і входила до складу редколегії «Дитячої енциклопедії». За спогадами знайомих, Євгенія Ісаківна була високоосвіченою, приємною та гостинною жінкою.

У 1978 р., на прохання дружини, С.Боровий перебрався до Москви119, але кожного літа приїжджав в улюблену Одесу - на дачу. У ті часи Москва була одним із центрів досліджень з юдаїки. При редакції журналу