покращення побуту семінарістів у 1864-1865 рр. було проведено перебудову жилих приміщень академії за зразком жіночих інститутів, із швейцаром, окремими кімнатами для занять, аудиторіями, рекреаційною залою, окремими спальнями, гардеробними і буфетною при їдальні, що повинні були відкриватися і закриватися в певний час [14, с. 308]. У спогадах про академію 80-х рр. П. Тихвинський зазначає, що кімнати були просторими, світлими і зручними і жилося в них дуже добре [22, с. 3]. У 1886 р. до жилого корпусу академії добудували два нових корпуси, перебудували студентську лазню і капітально відремонтували студентську їдальню і кухню при ній [15, с. 205]. 1884 р. за статутом духовних академій було скасовано інститут своєкоштних квартирних студентів, всі вони змушені були тепер жити в казенному студентському гуртожитку, вносячи плату розміром 210 руб. на рік [15, с. 208].
Житлові умови слухачок Київських вищих жіночих курсів також не відзначалися зручністю. Дівчатам доводилося жити по троє - четверо в одній кімнаті та економити на харчуванні [3, с. 125]. Проте, окрім проблем матеріального характеру, курсистки часто опинялися в центрі різноманітних чуток. Через прискіпливе ставлення до вищої жіночої освіти після відкриття курсів 1878 р. почали ширитися поговори, що «для зближення між студентами та слухачками нещодавно відкритих у Києві вищих жіночих курсів влаштовуються вечори, де ті і другі напиваються п'яними, потім розходяться попарно на квартири. Влаштована вже студентсько-курсистська комуна, де розміщуються в кожній кімнаті дві курсистки та один студент» [12, с. 114]. На захист курсисток став куратор округи М. Антонович, який у своїй відповіді Міністру освіти заявив, що курсистки живуть у Києві в найрізноманітніших умовах: у батьків та по приватних помешканнях, поодинці та по декілька разом, іноді маючи квартиру за лекцію, проте не більше [12, с. 115]. Однак подібного роду наклепи врешті призвели до закриття курсів.
Отже, попри першорядну значущість покращення житлового забезпечення студентів це питання до кінця ХІХ ст. остаточно вирішене так і не було.
Через важке матеріальне становище студентам часто доводилося економити і на їжі. І. В. Є. згадує: «... Бідний обід наш, слугуючи нам їжею на цілий день, був недостатнім для угамування голоду, і не раз доводилося голодним сідати за стіл і таким же вставати з-за нього... ми вирішили купувати хліб на базарі і масло, які не раз слугували нам десертом після обіду, а також вечерею і сніданком... Одного разу я з таким ентузіазмом відскочив від столу... Причиною тому була смажена картопля, смак якої явно вказував нам на присутність у ній свічного сала. Не менш мучили нас невимовно погані щі, приготовані із шкаралупи горіха, бобів і квасолі, які нагадували нам щось на зразок їжі, яку готували для рогатої худоби. Відмовитися від столу було неможливо, бо через недосвідченість свою ми заплатили хазяйці за два місяці вперед...» [5, № 4/6, с. 186]. Н. Д. Богатинов у студентські роки в Києві в найскрутніші часи пив окріп з молоком в прикуску із невеликим шматочком цукру, на Масницю ніколи не пік млинців, не мав ніколи риби на обід, і це при тому, що квартири не знімав, а жив із матір'ю та сестрою у власному помешканні, яке до того ж і здавали [6, с. 260].
Вартість обіду в готелях у 60-ті рр. складала 10 руб. на місяць, що було по кишені лише заможним студентам, бідні ж змушені були харчуватися в їдальнях, де вартість місячних обідів складала 46 руб. [4, с. 32]. Аби покращити харчування студентів університету, в 70- ті рр. було організовано студентську їдальню. Страви видавалися порціями (15-30 коп.) та місячними обідами з трьох страв, що коштували не більше 7 р. [23, с. 564]. М. Білінський згадує, що «обіди, справді, були дуже гарні і недорогі; заходили сюди обідати і не-студенти, - офіцери, акушерки» [3, с. 119]. За даними опитування ректора М. Бунге, у 80-ті рр. студенти витрачали на рік 72 руб. безпосередньо на харчування і 48 руб. на чай, цукор і ласощі. Заможніші могли обідати в ресторанах. Так, 1900 р. вартість помісячного студентського обіду в „Метрополі" складала 9 руб. [11, с. 45].
Дещо кращим було становище студентів КДА. Однак у листах до брата М. Петров скаржився, що стіл в академії не багатий: «В прості дні на обіді дві страви, а в недільні і святкові дні - три; в на вечерю - всього одна, або суп із круп, або печеня. На обід - борщ, потім або каша, або печеня, або галушки, зрідка тістечко» [14, с. 226, 301]. Проте, попри таке відносне непогане меню, частими були скарги студентів на несвіжу їжу, які нерідко доходили до «бунтів» [14, с. 228, 306]. Аби їх припинити, восени 1861 р. інспектор архімандрит Мефодій задумав ввести читання молитов перед столом і після нього і дав розпорядження, аби студенти одночасно всі приходили в їдальню і виходили з неї. Він також вів боротьбу із звичаєм молоді відправляти служителів зранку, щонеділі і у святкові дні по гарячу воду на чай у сусідні трактири [14, с. 306]. Часто юнаки просто шукали приводу, аби позлити начальство.