К. Савицький, П. П. Соколов-Скаля, М. М. Черемних, П. М. Шухмін, М Соловйов, В. Гальба, П. Магнушевський та іншими. Такі плакати друкувались в Москві та Ленінграді, але розповсюджувались по території всього СРСР. В Україні «вікна ТАРС» поширюються вже з початком звільнення від німецьких окупантів, тобто з 1943 р. «Вікна ТАСС» підписувались яскравими, сатиричними реченнями. Наприклад «Геббельс врет как сивый мерин» [16], «Немецкий волк в овечьей шкуре» [10] та інші.
Псевдореалістичний тип ворога був втілений на плакатах відомого художника Віктора Корецького. Німецький солдат зображався там реальною людиною, яку можна впізнати в житті. Одним з найвідомішим плакатів Віктора Корецького є драматичний плакат «Воин Красной Армии, спаси!» [14] (додаток 4).
Цікавою особливістю радянської пропаганди в цілому та пропагандистських плакатів в першу чергу стало повернення до славного історичного минулого. Таким чином, плакат 1920 р. створений Дмитром Моором «Ты записался в добровольцы?» знайшов нове відображення в плакаті того ж автора, який хоч і був уже на пенсії, але намалював аналог плакату часів Громадянської війни тепер вже під гаслом «Ты чем помог фронту?» (додаток 3).
Багато аналогій в плакатах Другої світової війни з подіями 1812 р. В. Мілашевський, М. Долгоруков, Кукринікси та інші російські художники порівнюють нацистське вторгнення 1941 р. з французьким 1812 р., при цьому такі плакати з'явились майже одразу після нападу Гітлера на Радянський Союз. Також характерним для цієї течії є плакат «Русские прусских всегда бивали» [10], де зображується історія русько- німецького протистояння, яку автор плаката виводить ще від битви на Чудському озері 1240-1241 рр.
Історичні мотиви знаходимо не тільки в столичних плакатах, але й в тих, що були надруковані та створені безпосередньо в Україні. Наприклад плакат «Били й б'ємо» [10], надрукований у 1943 р., проводить паралелі між поразкою Гітлера 1943 р. та кайзера Вільгельма 1918 р., хоча, беручи до уваги історичну ситуацію, яка склалася на австро-німецько-російському фронті у 1918 р., таке порівняння не є вдалим. Гарним прикладом може слугувати плакат, надрукований Українським державним видавництвом в місті Харкові в 1943 р. після визволення Києва «Під славним містом під Києвом» [10], на якому зображений руський богатир. Традиція зображати або просто порівнювати радянських воїнів з богатирями була розпочата художниками Д. Шмаріновим («Вперед на врага, советские богатыри!») та І. Тоідзе («Во имя Родины, вперед богатыри!») [13, p. 182]. Іраклій Тоідзе також відомий, як автор знаменитого плаката 1941 р. «Родина-Мать зовет!».
Особливістю радянської пропаганди (не тільки плакатної) було використання образу Т. Г. Шевченка. Його вірші транслювались по радіо, друкувались в газетах і, звичайно, з'являлись на плакатах.
Наочна радянська пропаганда широко використовувала ім'я Великого Кобзаря у своїх цілях. Палкі та патріотичні рядки з віршів Шевченка інтерпретувались як заклик до боротьби радянських воїнів, а гнівні, сповнені докорів уривки адресувались «німецьким загарбникам». Наприклад, уривок із «Заповіту» «І вражою злою кров'ю волю окропіте!» використав у своєму драматичному плакаті 1942 р. «Смерті фашистським гадам» художник І. П. Цибульник [10]. На цьому плакаті Шевченко виступає в образі палкого революціонера, вгадуються навіть схожі риси з В. І. Леніним. Більш звичний образ Шевченка зустрічаємо на плакаті 1944 р. художника І. Плещинського [10]. Тут Кобзар виступає в ролі грізного провидця, який передбачав розгром німецької армії.
Отже, образи ворога в німецькій та радянській плакатній пропаганді були побудовані на традиційних мотивах, і їх можна вважати результатом радикалізації цих мотивів.
В німецькому плакаті присутність антиросійських та антиєврейських сюжетів повинна була переконати, що проти такого ворога (відповідно до логіки націонал-соціалістів) треба було вести лише «тотальну війну». Рухаючись по замкнутому колу образів, цей плакат втратив будь-який контакт з реальністю, а це означає, і здатність раціонально керувати візуальною структурою пропаганди [5, c. 17].
Радянський образ ворога, на відміну від німецького, розвивався з ходом війни. Починаючи з 1943 р. в радянському плакаті все більш роль грає очікування перемоги: відображення військових успіхів в пропагандистській картині війни радше протидіяло радикалізації образа ворога.
Отже, радянський плакат головним чином приділяв увагу ідентифікації з боку переможця, німецький - робив ставку на ефект залякування та посилення агресивного фанатизму, тобто в більшій мірі на антиідентифікацію [5, c. 17].
Не дивлячись на таку велику різницю в мотивах та образах, радянська та німецька плакатна пропаганда мали схожі сюжети. Мова іде про т. зв. «культ особистості». Так само, як в Україні до і після окупації розповсюджували плакати з портретом та цитатами «великого Сталіна», після встановлення німецької влади в 1941-1944 рр. з'являються плакати серії «Гітлер - визволитель» та інші із зображенням фюрера в образі захисника та визволителя, які надсилались в Україну з Німеччини. Також широкого розповсюдження на території України набула змістовна брошура «Кто такой Гитлер?» [4, арк. 38-45], яка містила велику кількість фотографій і так само представляла Адольфа Гітлера як визволителя від «сталінського ярма».
Але яку б величезну увагу окупаційна німецька влада не приділяла наочній агітації, ступінь її ефективності в середньому залишався невисоким. Окрім названих вище причин, які стосуються неефективності мотивів антиідентифікації, причини загальної невдачі окупаційної плакатної пропаганди криються в технічних недоліках та упередженому ставленні населення до пропагандистських плакатів узагалі.
У повідомленні служби безпеки Києва від 1 жовтня