Пангерманський союз та зовнішня політика Німецької імперії в 1891 - 1914 рр.

Біла Олена

Вивчення історії зовнішньої політики Німеччини кінця XIX - початку XX століття являє собою значний науковий інтерес, оскільки Німеччина в цей період стає одним з головних гравців на світовій арені. Однак, як і раніше, залишається недостатньо вивченим ряд внутрішньополітичних чинників, що визначав зовнішню політику цієї великої держави, зокрема, вплив громадських організацій на зовнішньополітичний курс, що проводився урядом Німеччини.

Однієї із найвпливовіших організацій такого роду був Пангерманський союз, який відкрито ставив за мету тиснути на уряд шляхом формування відповідної громадської думки. Вплив Пангерманського союзу визнається багатьма дослідниками історії Німеччини другої половини XIX - початку XX століття [1; 2; 7; 8; 10; 25], однак вони не ставили перед собою завдання пильного вивчення діяльності цієї організації. У більшості досліджень, що стосуються історії Германської імперії, залишаються осторонь механізми впливу Пангерманського союзу на формування урядового курсу. У зв'язку з цим авторка ставить своїм завданням розглянути проблему створення й діяльності Пангерманського союзу, визначити способи його впливу на формування зовнішньої політики Німеччини в 1891 - 1914 рр. (з часу створення союзу й до початку Першої світової війни). При вивченні проблеми спиралися на документи офіційного характеру [11; 13; 24; 27]; агітаційно-публіцистичні матеріали [11; 13; 18; 23], а також на мемуарні й епістолярні джерела [3; 4; 9; 17; 26].

У 90-ті рр. XIX століття Німеччина висувається як країна розвиненого монополістичного капіталізму [16, c. 30]. 1897 р. новий статс-секретар зовнішньополітичного відомства Б. фон Бюлов публічно сформулював експансіоністські устремління, що набули широкого поширення в різних колах: «Часи, коли німці надавали одним своїм сусідам землю, іншим - море, а собі залишали лише небо, де царює одна доктрина - ці часи минули. Ми вважаємо нашим почесним завданням підтримувати і захищати інтереси нашого судноплавства, нашої торгівлі і промисловості» [27]. Як організація, що виражає і відстоює інтереси експансіоністських кіл, великого значення в цей час набуває Пангерманський союз [25, S. 374]. «Досягнуте державне становище, - говорилося в одному із звернень, виданих засновниками Пангерманського союзу, - повинно бути використано для участі в боротьбі за поділ світу» [22, c. 18].

Союз було офіційно заснований 9 квітня 1891 року [7, c. 30]. Формальним приводом для його створення став протест прибічників колоніальної експансії проти поступок, зроблених Англії за Гельголандським договором 1890 року [12, c. 671].

У декларації Пангерманського союзу 1891 р. проголошувалися такі цілі цієї організації: «1. Відродження національної самосвідомості на батьківщині і боротьба проти усіляких тенденцій, що протидіють національному розвитку. 2. Підтримка і заохочення німецьких національних устремлінь у всіх країнах, де є представники нашого народу, які ведуть боротьбу за збереження своєї національної специфіки; об'єднання всіх німців планети для досягнення цих цілей. 3. Підтримка сильної і дієвої політики в Європі і на морі, відповідної німецьким інтересам. Особливу увагу союз буде приділяти подальшому розвитку німецького колоніального руху і його практичній результативності» [11, c. 245].

За спиною пангерманців стояли люди, які користувалися великим впливом в економічному житті країни, в уряді і армії. Так, наприклад, в союз входили Еміль Кирдорф, засновник крупного концерну німецької гірничої промисловості; Гуго Стіннес і його кузен Карл Іценпліц, судновласник, що був головною рушійною силою Пангерманського союзу в Рейнській області і Вестфалії [15, c. 32-33]. Постійним членом центрального керівництва пангерманців був Альфред Гугенберг, головний директор концерну Круппа, а згодом господар величезного газетного та інформаційного підприємства, голова Німецької національної партії [15, c. 33].

Від цих же своїх членів союз в основному отримував гроші для ведення пропаганди. Генріх Клас, який 1908 р. змінив Ернста Гассе на посту голови Пангерманського союзу [1, c. 187], відверто повідомляє про це: «Від людей, що володіли великими статками і прибутками, вдавалося інколи отримувати спеціальні пожертви. Таким чином, неодноразово утворювалися значні суми [...]. Зв'язок з Кирдорфом був корисний для нашої справи, і від нього інколи вдавалося отримати великі пожертви на користь нашого оборонного фонду» [15, c. 34].

Поряд з магнатами вугільної і сталеливарної промисловості у фінансуванні Пангерманського союзу брали також участь високі офіційні кола. Ось що повідомляє про це Клас: «Він [Кідерлен-Вехтер, міністр закордонних справ з 1911 р. - О. Б.] за власним почином виявив готовність надати мені суму, яку я вважаю за потрібну, з секретного фонду міністерства закордонних справ. Це дало мені привід поінформувати його стосовно існування пангерманського оборонного фонду і його завдань. Міністр знову сам виявив готовність сприяти мені у всіх випадках, коли це буде для нього можливо [...]. Дійсно, він ще не раз передавав досить значні суми для цілей, що переслідувались оборонним фондом» [15, c. 34]. Б. фон Бюлов з питання взаємодії уряду і промислових кіл відзначав: «Зв'язок між політикою і національною промисловістю став тепер набагато тіснішим, ніж було у минулому. Внутрішня і зовнішня політика сучасних держав безпосередньо впливають на течію і зміни їхнього високорозвиненого промислового життя, і кожен значний промисловий інтерес зрештою знаходить собі політичне вираження в тому або іншому вигляді»