Аналіз купецьких родин Харкова за різними типами внутрішньої структури, дозволяє зробити висновок про те, що переважаючим типом купецької родини Харкова протягом ХІХ ст. було господарство однієї шлюбної пари. Спостерігається тенденція до збільшення частки родин цього типу. Якщо на початку ХІХ ст. родини з однією шлюбною парою складали біля 50% від загальної кількості купецьких родин, то у 1829 р. цей показник збільшився до 55% [7]. У подальшому частка таких родин дещо знизилась, і тільки наприкінці ХІХ ст. вона перевищила 70%. У родинах такого типу мешкала більшість купецтва Харкова. Протягом першої половини ХІХ ст. кількість купців, які мешкали у родинах з однією шлюбною парою, перевищувала 50% від загального числа купецтва. У другій половині ХІХ ст. ця цифра зростала, складаючи 74% купецьких родин міста у 1893 р. [16].

Родини які складались з кількох шлюбних пар у середовищі харківського купецтва становили на початку ХІХ ст. досить значну кількість - 23%, до того ж у них мешкало до 38% населення. У першій половині ХІХ ст. кількість таких родин коливалась у межах 15-20%, а чисельність населення, які їх складали, становила близько 40% від загальної кількості харківського купецтва.

Феномен зростання кількості великих родин в середовищі харківського купецтва в цей період вже відзначався вище. На нашу думку, фіксація під час переписів значної кількості багатопарних родин зумовлювалась суворим контролем дотримання норм сімейного законодавства за часів царювання Миколи I. Під час проведення ревізій від населення вимагали чіткого дотримання існуючих законодавчих положень в сімейній сфері. Слідом за головою сім'ї записували його синів з їх родинами або інших родичів, навіть коли діти фактично мешкали окремо, хоча й не мали дозволу на таке відокремлення від батьківського господарства. Так, під час ревізії 1850 р. як одна родина були записані купець Г. Ханайченков та троє його одружених синів (старшому з яких вже виповнилося 47 років) [11, арк. 485 зв. - 486]; родина купчихи С. Смирнової, в якій із вдовицею записали четверо її одружених синів, двоє одружених онуків та ін. [11, арк. 693 зв. - 695].

У другій половині ХІХ ст. частка багатопарних родин харківського купецтва стрімко зменшувалась, так само як і кількість населення, яке мешкало в родинах такого типу. У 1893 р. багатопарні родини становили 5% від загального числа, а число населення в них дорівнювало 10% [16]. Родини такого типу в харківському купецтві були представлені шлюбними парами голови родини та його дітей (а іноді й онуків), шлюбними парами дітей, що проживали із вдовим головою родини, та шлюбними парами кількох одружених братів. Так, у 1811 р. в родині купця Г. Олексієва проживало двоє його одружених братів [6, арк. 59 зв. - 60].

Протягом ХІХ ст. в середовищі харківського купецтва значно збільшилась кількість одинаків, тобто осіб, що вели окреме господарство. Переважно це були чоловіки, які ще не мали своєї родини, але іноді це були вдові або вдовиці. Якщо у першій третині ХІХ ст. господарства одинаків складали 3,5% від загальної кількості родин купецтва, то у другій третині століття їх кількість зросла до 9%. В останній третині ХІХ ст. кількість таких господарств збільшилась до 22,5%. Так, у 1870 р. з 246 досліджених родин, 49 були господарствами одинаків [17].

Протягом ХІХ ст. в середовищі харківського купецтва збільшилась частка родин, в яких проживали родичі без шлюбу. Переважно це були родини, в яких вдівець або вдовиця мешкали з дітьми, неповнолітніми або ще неодруженими повнолітніми. В більшості випадків це родини саме з жінками-вдовицями. Крім того, це були родини, в яких мешкали неодружені брати та сестри (та були й інші варіації). Так, у 1835 р. в родині купця М. Северіна були записані два його брати та сестра [13, арк. 59 зв. - 60]. Протягом ХІХ ст. відсоток таких родин збільшився з 5,5% до 14% від загальної кількості купецьких родин. Але в останній третині ХІХ ст. їх частка в середовищі купецтва Харкова зменшилась. У 1893 р. родини, в яких проживали родичі без шлюбу, становили тільки 7,5% від загального числа купецьких родин [16].

Серед купецтва Харкова незначною була кількість родин, в яких разом з шлюбною парою мешкали інші непрямі родичі. Протягом ХІХ ст. кількість такого типу родин в харківському купецтві не перевищувала 5%. Прикладом такої родини може бути родина купця П. Єрасова, з яким проживали двоє його неодружених братів та їх 87-річна бабуся [8, арк. 113 зв. - 114].

Отже, у ХІХ ст. у середовищі харківського купецтва простежується тенденція до зменшення кількісного складу родини та розпаду складних родин, спрощення структури купецької родини, її поколінного складу. Протягом ХІХ ст. відбулося становлення малої родини як головної форми організації родини купецтва Харкова. Таким чином, історія родини харківського купецтва відображала процеси соціальної модернізації, що тривали у суспільстві в ХІХ ст. Порівняння з аналогічними процесами, що відбувалися у цей час в середовищі купецтва інших регіонів Російської імперії, дозволяє констатувати, що родина харківського купецтва за