Михайло Харламов

Розвиток сільськогосподарських професійних шкіл в УСРР у 1921-1929 рр.

Питання розвитку сільськогосподарських професійних шкіл в УСРР у 1921-1929 рр. є недостатньо висвітленим у сучасній науковій літературі, проблеми діяльності цих шкіл в радянській історіографії розглядалися поверхнево, оскільки на перший план виходили аспекти, пов'язані з промисловістю та промисловою освітою. З огляду на важке становище сучасної сільськогосподарчої професійно-технічної освіти країни ми вважаємо, що дослідження досвіду діяльності професійних шкіл сільськогосподарського спрямування України 20-х рр. XX сторіччя буде корисним для покращення роботи в цій освітній галузі, допоможе віднайти нові шляхи та перспективи розвитку для сучасної української освітньої системи. Метою даної статті є розгляд особливостей розвитку професійних шкіл сільськогосподарського профілю України у 20-х рр. XX сторіччя.

Згідно з «Тимчасовим положенням про професійно-технічні школи», від 16 червня 1922 року, прийнятим Наркомосом УССР професійні школи, в тому числі і сільськогосподарські, повинні були приймати усих підлітків від 15 до 17 років, не дивлячись на їх освітній рівень [2, с. 1]. Це призводило до того, що молодь країни могла отримувати подальшу освіту, мала можливість вступати до вищого навчального закладу, навіть якщо не вчилася у базовій семирічній трудовій школі. Такі заходи мали також і негативні наслідки, оскільки часто учні сільськогосподарських професійних шкіл не мали базових знань семирічної школи, не могли ефективно навчатися у професійній школі, були лише «фіктивними» учнями.

За даними на 1 листопада 1929 р. у 506 професійних школах усих профілів, які подали відомості, вибуло та відраховано за 1928 - 1929 навчальний рік 10832 учня, у тому числі виключено зі складу учнів - 1454 за неуспішність [13, с. 714]. Виходячи з того, що загальна кількість молоді, що навчалася у школах складала - 59794 чоловік, не складно підрахувати, що відсоток відрахованих з професійних шкіл складав 18,1 % від загальної кількості учнів.

При цьому великою проблемою шкіл було те, що нерідко батьки забороняли дітям вчитися у професійній школі, вважаючи її непотрібною. Переважна більшість селян вважала, що дитині достатньо буде вміти читати, писати та рахувати, а практичні знання з сільського господарства вона отримає безпосередньо при веденні власного господарства. На початку 20-х рр. XX ст. лише близько трьох відсотків сільських підлітків отримували освіту в обсязі семи років, не кажучи вже про професійну школу [11, с.159].

З середини 20-х рр. XX ст. завдяки роботі народного комісаріату освіти УСРР, представників комсомолу ситуація в цій сфері поступово покращується. На 1 грудня 1925 року в УСРР вже налічувалося 172 сільськогосподарські професійні школи. Надалі мережа шкіл значно розширювалася: у 1927 р. існувало вже 230 шкіл, у 1928 р. - 240 шкіл та у 1929 р. нараховувалося 250 шкіл сільськогосподарського профілю [13, с.711].

Професійні школи сільськогосподарського спрямування в Україні на кінець 20-х рр. XX ст. мали найбільшу кількість учнів серед усих інших професійних шкіл. Якщо порівнювати цифри, то у 1929 р. в сільськогосподарських професійних школах УСРР нараховувалося 26608 учнів, у індустріально - технічних - 26160, у соціально - економічних - 9332, у медичних - 6218, у мистецьких - 5344, у кустарно - промислових - 9446, у будівельних - 2753 та у транспортних - 2250. За національним складом ці навчальні заклади можна назвати найбільш українськими серед усих інших шкіл. Серед учнів сільськогосподарських професійних шкіл українців було - 82,6 %, росіян - 6,2 %, євреїв - 6%, поляків - 2 %, німців - 1,3 %, білорусів - 0,1 %, молдаван - 0,2 %, болгар - 0,4 %, греків - 1,1 %, інших національностей - 0,1 %. Для порівняння можна сказати, що у індустріально - технічних школах УСРР українців було лише 56, 4 % [13, с.715].

Під час початкового періоду впровадження нової економічної політики (НЕП) в Україні Головний комітет з професійної та спеціально - наукової освіти УСРР (Укрголовпрофос) мав певні непорозуміння з державними органами влади на місцях та губернськими відділами професійної освіти (губпрофосами) з питання сільськогосподарських професійних шкіл.

Згідно з резолюцією Всеукраїнської земельної наради професійні школи сільськогосподарського спрямування повинні були переходити у підпорядкування земельних органів. Але відділ з питань сільськогосподарської освіти Укрголовпрофосу заперечував це, спираючись на те, що обов'язковим для виконання є лише Декрети Ради народних комісарів (Раднаркома) РРФСР підтверджені Раднаркомом УСРР. Рішення різноманітних зборів та нарад не повинні були виконуватися без видання відповідних законодавчих актів виконавчої влади республіки.

Керівники комітету з професійної освіти вимагали не допускати передачі шкіл без відома та вказівок Укрголовпрофосу. Якщо ж це вже сталося, пропонувалося негайно повернути сільськогосподарські професійні школи у підпорядкування губпрофосів та негайно доповісти, які школи, з яких міркувань та з чиєї ініціативи були передані у відання земельних органів [3, с.16].

Виходячи з завдань народно-господарського будівництва в системі професійної освіти сільськогосподарського профілю для професійних шкіл виділяли такі напрями: агрономічний, садово- городній, лісівницький, зоотехнічний, меліоративний, землевпорядний. Відповідно до профілю професійної школи створювалися особливі навчальні програми для кожного типу шкіл, які губпрофосами та Укрголовпрофосом.

Зважаючи на особливості розвитку народного господарства та нові тенденції у професійній освіті згідно наказів народного комісаріату освіти УСРР у сільськогосподарських професійних школах відбувалося докорінне змінення методів