роботи, звільнення школи від гуманітарних дисциплін, перехід до виробничих основ навчання. Зокрема у циркулярі наркомосу УСРР губернським відділам професійної освіти зазначалося, що усі сили шкільних колективів повинні бути використані у справі ведення господарства, для чого пропонувалося скоротити час весняного триместру навчання [12, с.79].
Керівництво Наркомату освіти УСРР у період з 1921 по 1929 рік велику увагу приділяло тому, щоб усі учні професійних шкіл отримували практичні знання в повній мірі працюючи на заводах, фабриках, у радгоспах та на дослідних станціях. Це була генеральна лінія українських освітян, вони вважали, що жодна молода людина не зможе стати кваліфікованим фахівцем, якщо не отримає досвіду праці у реальному господарстві, працюючи біля станка чи у полі.
У доповіді одного з керівників професійної освіти УСРР М. Н. Петришина, зазначалося, що враховуючи ті обставини, у яких працює школа професійної освіти необхідно відкомандировувати усих учнів сільськогосподарських шкіл для практичних робот на увесь літній триместр у радгоспи, кооперативні виробництва, земельні органи, а також на дослідні станції [9, с. 193].
Слід відзначити, що стосовно питання професіоналізації школи керівники української освіти, такі як Я. П. Ряппо та Г. Ф. Гринько, мали часті дискусії та суперечки з керівництвом Наркомату освіти РРФСР. Дуже гостро позицію освітян УСРР критикував нарком освіти РРФСР А. В. Луначарський. Він вважав, що створення в Україні професійної школи не приносило жодних позитивних результатів, оскільки в цих навчальних закладах не існувало гарного обладнання, не вистачало викладачів, а знання, які там давалися не відповідали стандартам радянської освіти. [10, с. 220].
Не можна казати, про те, що зауваження А. В. Луначарського були несправедливими. Дійсно професійні школи УСРР, в тому числі і сільськогосподарські мали багато проблем. Хоча ці школи були краще забезпеченими, наприклад, приміщеннями, ніж трудові семирічні школи. Для сільськогосподарських шкіл влада дозволяла використовувати будівлі в колишніх панських маєтках.
Але все ж таки існували великі проблеми зі спеціальним устаткуванням у навчальних закладах. За даними на 15 грудня 1927 року з 230 професійних сільськогосподарських шкіл відомості про кількість лабораторій та спеціальних кабінетів подали 35 навчальних закладів, і з них,зокрема, лабораторія молочарства існувала лише в одній [13, с.713].
До сільськогосподарських шкіл приймалися лише ті підлітки, котрі працювали у сільському господарстві. В Україні існувало два типи професійних шкіл сільськогосподарського профілю: професійні школи «нормального» типу й професійні школи «інтегрального» типу. В основу такого поділу було покладено специфічні риси в організації навчально - виховного процесу в цих закладах. Вони зумовлювалися специфікою сільськогосподарського виробництва і різною цільовою установкою школи: професійним навчанням молоді чи підготовкою культурного селянина.
Як зазначав, заступник народного комісара освіти УСРР Я. П. Ряппо в своїй праці «Народна освіта на Україні за десять років революції» в освітній системі України після сільської семирічної школи соціалістичного виховання (соцвиху) йшли професійна сільськогосподарська школа та сільськогосподарська школа перехідного типу або інтегральна школа. Перша готувала спеціалістів для великого та колективного господарства, друга - культурного селянина з ефективними вміннями та навичками ведення господарства [5, с.40]. Підлітки, що працювали у сільському господарстві за наявності попередньої загальноосвітньої підготовки вступали до нормальної професійної сільськогосподарської школи, а ті хто, не мав освіти переходили до сільськогосподарської школи перехідного типу.
При порівнянні навчальних програм цих двох типів шкіл можна визначити деякі особливості діяльності цих навчальних закладів. В професійній школі сільськогосподарчого спрямування перехідного типу велику увагу приділяли загальноосвітнім дисциплінам, оскільки молодь у цих школах мала мінімальну освіту, або не мала її зовсім. Учні в цих школах вивчали: російську та українську мови, алгебру, геометрію, арифметику, географію, історію, фізику, хімію, природознавство, а також грунтознавство, землеробство, сільськогосподарське рахівництво, бджільництво, городництво та плодівництво [6, с.12].
На відміну від шкіл перехідного типу сільськогосподарські професійні школи майже не вивчали загальноосвітніх дисциплін, керуючись тим, що учні повинні були отримати усі необхідні знання під час навчання у семирічній трудовій школі соцвиху, а також беручи до уваги директиви наркомосу про скорочення словесних предметів у професійній школі. Переважна більшість сільськогосподарських професійних шкіл нормального типу поглиблено вивчали дисципліни, безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом. Зокрема можна навести приклад Михайлівської сільськогосподарської школи, що на Харківщині, де поглиблено вивчали такі предмети, як геодезія, геологія, ботаника, зоологія, минералогія, хімія, креслення, тваринництво [7, с.54].
На чолі школи стояла Шкільна рада, до складу якої входили: директор школи та всі її викладачі, шкільний доктор, завідувач шкільного господарства, представники від технічного персоналу, виборні представники учнів та один з керівників районного виконавчого комітету. Такий представницький орган, як Шкільна рада зі своїх лав обирала директора школи, однак їх рішення було неостаточним. Після обрання на посаду новий директор школи повинен був отримати підтвердження рішення ради у вищому урядовому органі з професійної освіти - Укрголовпрофосі.
В спеціальному циркулярному листі цього комітету від 24 листопада 1923 року, зокрема, зазначалося, що Укрголовпрофос вважає за необхідне роз'яснити порядок призначень та звільнень директорів та лекторів навчальних закладів, у зв'язку з тими непорозуміннями, що мали місце в губерніях. Школи повинні були надавати у відповідний губпрофос мотивоване клопотання про призначення тієї чи іншої особи, додаючи до нього докладну характеристику кандидата у директори. Губпрофос у свою чергу надавав усе вище перераховане з