Марина Григор'єва

Загальна характеристика джерел з історії студентських земляцтв університетів України другої половини ХіХ - початку ХХ ст.

Прототипи студентських об'єднань за земляцькою ознакою виникли в російських університетах протягом першої половини ХІХ ст. Під назвою «земляцтво» вони почали створюватися у 60-ті роки; їх розквіт припав на 70-ті - 80-ті роки ХІХ ст. На рубежі століть спостерігалося зменшення активності в діяльності цих організацій, яке з осені 1905 р. змінилося їх бурхливим відродженням. Проіснували земляцтва до 1917 р. [2, с. 138].

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Російській імперії не було жодного вищого навчального закладу, за виключенням привілейованих, «закритих», де б не діяли земляцтва. Ці організації об'єднували групи студентів-земляків та отримували назви або за губернією (петербурзьке, новгородське, псковське та ін.), або за великим регіоном (сибирське, закавказьке, прибалтійське та ін.), або за повітовим містом (ржевське, кронштадтське, нарвське та ін.), або за національною ознакою (українське, грузинське та ін.) [2, с. 138].

За назвами земляцтв, а в них відбилися назви фактично всіх російських губерній, губернських та багатьох повітових міст, можна робити висновки про ступінь інтегрованості окремих територій в імперську систему вищої освіти. За ними ж можна визначити основні міграційні потоки випускників середньої школи. Назви одних зустрічалися фактично в усіх вищих навчальних закладах, мережа інших була менш розвинутою, треті зустрічалися лише інколи [2, с. 138].

Земляцтва являли собою російське інституційно-молодіжно- інтелегентське явище, яке органічно вкоренилося в студентському середовищі. Вони стали результатом, з одного боку, російської територіальної безкрайності, що надовго розлучала студентів з рідною домівкою, а з іншого - бідності значних студентських мас. Ці два фактори і визначили необхідність в інституції, яка б надавала студенту, який приїхав з іншого регіону, моральну, за допомогою спілкування з земляками, та матеріальну підтримку [1, с. 45].

Не дивлячись на те, що діяльність земляцтв охоплювала практично всі сфери життя студентства, сьогодні широко (хоча й однобічно) дослідженою залишається лише їх політична діяльність. Якщо звернутися до радянської історіографії, то вона змальовувала студентські земляцтва означеного періоду як такі, що займалися, переважно, революційною діяльністю (цікаво, і про це зазначається в літературі, що членом земляцтва у свій час був В. І. Ленін). Очевидно, що у центрі уваги радянських авторів була лише радикально налаштована частина університетського студентства. Безумовно, такий погляд не можна не визнати обмеженим. Праці дослідників радянського періоду, присвячені студентству, відрізнялися описовістю та домінуванням ідеологічного підходу. Дореволюційне студентство в них розглядалося, в основному, як певна група, яка мала сміливість протистояти самодержавству, захищаючи власні права - як академічні, так і політичні. Крім того, не було жодної спеціальної праці, присвяченої саме студентським земляцтвам.

Зрушення у вивченні історії студентських земляцтв відбулися вже в пострадянський період. Пов'язані вони, значною мірою, з ім'ям А. Є. Іванова, який є автором трьох змістовних монографій з історії російського студентства. Одна з цих монографій містить окремий розділ, присвячений земляцтвам [1]. Крім того, на увагу заслуговує його стаття, присвячена цій же проблемі [2]. Історію студентства України останніми роками досліджують Н. М. Левицька [4], Т. А. Стоян [5] та інші. Але діяльність студентських організацій університетів України і, зокрема, земляцтв залишається вивченою однобічно. Значною мірою, це пов'язано з недостатньою увагою до джерельної бази.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ століття можна виділити три суспільні групи, кожна з яких сформувала окремий комплекс історичних джерел з проблем студентських організацій в цілому, і земляцтв, зокрема. До них належать урядові кола, університетська професура, а також самі студенти. Дослідження та співставлення комплексів джерел, сформованих означеними групами, є досить перспективним та актуальним завданням, особливо враховуючи існування значної джерельної бази для вивчення даної проблематики (велика кількість мемуарів, публіцистичних статей, матеріали поліцейського розшуку, діловодна документація і т. д.).

До урядового комплексу джерел з історії студентських земляцтв університетів України можемо віднести законодавчі акти (університетські статути та правила, урядові накази та циркуляри), діловодну документацію, документи поліцейського розшуку тощо.

Документи органів державної охорони свідчать, що земляцтва мали «яскраве політичне забарвлення». їх мета полягала в тому, щоб орієнтувати студентів у складному політичному житті, представляти інтереси студентів перед адміністрацією та професорським корпусом. Уряд сприймав земляцтва, як і інші організації студентів, з величезною неприязню та часто бачив в них загрозу для державного політичного курсу. Це спричинило заборону студентських об'єднань. Земляцтва як «неблагонадійні» організації були заборонені у 1871 р. [2, с. 139]. Чисельні документи поліцейського розшуку свідчать про те, що уряд намагався якомога більш пильно стежити за діяльністю як земляцтв, так і інших студентських організацій. Загалом, урядова політика була спрямована на обмеження, а то й заборону діяльності земляцтв, і дії влади на всі сто відсотків відповідали цій доктрині.

Комплекс джерел з історії земляцтв, сформований професурою та університетським начальством, включає в себе здебільшого публіцистику та звіти перед органами влади. Влада постійно вимагала від університетського начальства звіти про діяльність студентських організацій в цілому і земляцтв зокрема. До цих звітів мала входити інформація щодо діяльності та складу земляцтв, їх статути.

Адміністрація Харківського університету надавала цю інформацію в досить розгорнутому вигляді. Список земляцтв, зареєстрованих Радою Харківського університету (на