Валентина Шевченко

Участь одеських банкірів єврейського походження у соціальній доброчинності (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)

Реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. поклали початок докорінним перетворенням в економічній і соціальній сферах життя Російської імперії, до складу якої входили й українські землі. Стрімкий розвиток капіталістичних відносин спричинив появу великого прошарку підприємців - промисловців і купців. Останні, нагромадивши значні капітали, готові були пожертвувати частину з них на вирішення гострих соціальних проблем, які становили невід'ємний атрибут нових ринкових відносин. Не були винятком і представники торгово- кредитної галузі.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в Російській імперії, як й Європі в цілому, банкірська діяльність зосередилася переважно в руках євреїв, які з давніх часів вирізнялися здібностями до фінансових операцій. У даному контексті Одесі належить одна з провідних ролей. Входячи до "межі осілості", це місто відкривало великі можливості для успішного існування представників єврейської національності. Останні намагалися найповніше використати надані їм переваги, включаючись в економічне, громадське та культурне життя міста й регіону. Одним із елементів підвищення їхнього соціального статусу було благодійництво, яке окрім прагматизму, мотивувалося й релігійними почуттями.

Метою даної розвідки є визначення вкладу євреїв-банкірів м. Одеси в соціальну доброчинність, характеристика видів і форм їхньої участі в останній.

У радянський період дослідження питань благодійності не входило до кола інтересів учених. Сучасна вітчизняна історична наука зробила суттєвий крок у цьому напрямку. З'явився ряд робіт, присвячених як загальнотеоретичним питанням, пов'язаним з доброчинністю, так і окремим українським філантропам. Серед останніх слід назвати дисертаційні дослідження С. І. Поляруш, Т. М. Ніколаєвої, Ю. І. Гузенка, монографії О. М. Доніка, Т. І. Лазанської та ін. Однак в аспекті діяльності окремої соціальної групи, зокрема банкірів, означена проблема взагалі не вивчалася.

Благодійництво завжди становило одну з основ общинного життя євреїв. Однією з найдавніших його форм була допомога хворим (відвідування та догляд за ними - "біккур холім"), оскільки згідно з талмудистським віровченням "немає закону, котрий би встояв проти необхідності рятування людського життя" (Кет., 9а) [9, с. 786]. У другій половині ХІХ ст. сферою здоров'я єврейського населення, яке проживало в Російській імперії, опікувалися спеціальні й практично постійно функціонуючі благодійні заклади - лікарні та товариства піклування про хворих. Переважна більшість єврейських лікарень організовувалась у містах за рахунок пожертв. Традиційно вони володіли нерухомістю й утримувалися, в основному, на кошти коробочного збору. За даними на 1898 р. на Півдні Росії налічувалося 16 таких лікарень, серед яких виділялася Одеська, що за обсягами надання допомоги хворим і капіталами поступалася лише Варшавській та Київській лікарням [9, с. 639].

Єврейська лікарня в Одесі, заснована в 1800 році, належала до закладів, утримання яких потребувало великих затрат. На відміну від міської лікарні вона була більш організованою й мала кращу репутацію. До 1850-х років її фінансування здійснювалося переважно за рахунок коробочного збору. Зміни, що відбулися у другій половині ХІХ ст. у психології комерційної еліти міста, яка почала сприймати лікарню як об'єкт, достойний пожертвувань, суттєво позначилися на її функціонуванні. Не останню роль у цьому процесі відіграли й євреї, комерційна діяльність яких включала проведення банкірських операції. Так, можливості лікарні розширилися із завершенням будівництва біля її головного корпусу амбулаторії на кошти нащадків одеського купця 1-ї гільдії, спадкового почесного громадянина, засновника торгового дому "Федір Рафалович і Ко" Абрама Рафаловича (1861), нової будівлі головного корпусу (1865), гідропатичного відділення, відкритого за рахунок пожертв власника банкірського дому Леона Єфруссі (1874) [21, с. 187] та відділення для хронічних хворих, спорудженого на капітал банкіра Абрама Бродського (1894) [8]. Але найбільший вклад у розбудову лікарні внесла родина Ашкеназі.

Засновник торгового дому - Мойсей (Мозес) Ашкеназі - приїхав на Поділля з Європи й заснував у Могилеві-Подільському контору, яка займалася хлібним експортом. У 1864 році він відкрив відділення в Одесі, керівництво яким у середині 1870-х передав своєму синові Євгенію. Згодом до Одеси перебрався й сам засновник фірми. Успішну торгово-кредитну діяльність Ашкеназі поєднували з активною участю у доброчинності, найбільш помітну роль в якій відіграла Луїза Гесселівна - дружина Є. М. Ашкеназі. її фактично вважали патронесою міської Єврейської лікарні. В пам'ять про покійного чоловіка нею були виділені 25 000 руб. на побудову дитячого відділення [6], офіційне відкриття якого відбулося в жовтні 1890 року. В "Одеському віснику" знаходимо наступну характеристику новобудови: "Побудоване приміщення справляє досить відрадне враження. В ньому 24 ліжка, ванна, кабінет ординатора тощо. Приладдя, вентиляція, словом, усе не залишає бажати нічого кращого" [13, с. 3]. Того ж року були засновані й п'ять "іменних ліжок", які забезпечувалися облігаціями Південно-Західних залізниць на суму 11 800 руб. [3]. Значні кошти Л. Г. Ашкеназі вклала й у зведення та устаткування нових відділень і господарських будівель лікарні. Зокрема, у 1895 році вона профінансувала облаштування механічної пральні, дезинфекційної камери та кухні [7], а 1900 року - спорудження одного з найкращих у тогочасній Європі операційних павільйонів, пожертвувавши на це близько 120 000 руб. [3]. Окрім того, Луїза Гесселівна постійно надавала допомогу лікарні різноманітними речами - постільною білизною, ковдрами, одягом, меблями, обладнанням, продуктами тощо.

Добродійна діяльність