родини Ашкеназі не обмежувалася лише підтримкою Єврейської лікарні. її члени були засновниками й учасниками інших благодійних товариств медичного спрямування. Так, Л. Г. Ашкеназі певний час очолювала Товариство допомоги бідним породіллям м. Одеси, яке розпочало свою діяльність у 1879 р. На початку ХХ ст. воно надавало допомогу значній кількості злиденних жінок, у тому числі й неюдейської віри. У 1883 році керуючим справами товариства було обрано ще одного представника банкірів, спадкового почесного громадянина, комерції радника - Озіаса Савелійовича Хаіса, який згодом став його головою. Саме під контролем О. Хаіса капітал товариства до 1885 року перевищив 15 000 руб. [21, с. 191].
Л. Ашкеназі та О. Хаіс фігурують також і серед засновників Товариства санаторних колоній та інших гігієно-дієтичних закладів для лікування й виховання слабких здоров'ям учнів бідного єврейського населення м. Одеси.
Не менш важливою формою доброчинності євреїв була й турбота про безпритульних, яка здійснювалася через створення богаділень, будинків призріння, притулків, нічліжок і дитячих гуртожитків (сирітські будинки, яслі).
Як і лікарня, Одеська єврейська богадільня імені імператора Олександра ІІ входила до числа найкращих у Російській імперії. Рішення про будівництво притулку (богадільні) для призріння 62 літніх людей прийняте єврейською общиною в 1880 році. Через два роки була створена комісія з будівництва притулку. До її складу ввійшло п'ять осіб, троє з яких - банкіри (А. Бродський, Б. Вальтух, О. Хаіс). Богадільня відкрилася в 1884 році [21, с. 189]. Десять років по тому в ній перебувало більше 100, а на початку ХХ ст. - більше 200 осіб [20].Окрім відрахувань з коробочного збору та щорічних внесків, суттєву статтю її фінансування становили і пожертви. Часто практикувалося заснування "іменних ліжок" які утримувалися на відсотки з пожертвуваного капіталу. Так, наприклад, 1898 р. в богадільні налічувалося 18 таких ліжок. З них за рахунок: Луїзи Ашкеназі - 2; спадкоємців Абрама та Самуїла Бродських - 2; Озіаса Хаіса - 1 [20, за 1898 г., с. 20].
Надаючи допомогу різним нужденним категоріям єврейського населення, члени общини з особливою увагою опікувалися сиротами. Досить велика кількість сирітських будинків наприкінці ХІХ ст. характеризувалася доброю організацією та легалізованістю. Одеський єврейський сирітський будинок завдячує своїм існуванням спадковому почесному громадянинові, 1-ї гільдії купцеві Абраму Марковичу Бродському, ім'я якого на ниві благодійництва займає «одне з найвидатніших місць» [2, с. 1].
Походив він із відомої родини цукрозаводчиків, родоначальником якої був Меір Шор, котрий, переселившись на початку ХІХ ст. із галицького міста Броди до містечка Златополя Київської губернії, взяв прізвище Бродський. Із п'яти синів Меіра Бродського найбільш відомими стали Ізраїль - засновник відомої на всю імперію династії "цукрових королів" та Абрам - успішний торговець і банкір. У 1858 році А. Бродський залишає Златопіль і оселяється спочатку в Петербурзі, а згодом - в Одесі, де 1859 року засновує сімейну торгову фірму. Абрам Маркович вирізнявся активною участю в громадському житті Одеси. Був депутатом міської думи і членом міської управи, опікувався народною освітою й витрачав значні суми на доброчинність.
1861 року одеський рабин Швабахер висловив думку про необхідність створення притулку для дітей-сиріт. Цю ініціативу підтримав А. М. Бродський. Він фактично заснував такий заклад, подарувавши одеській єврейській общині двоповерховий кам'яний будинок, розташований по Олександрівському проспекту, з метою облаштування притулку для 20 сиріт [11, с. 738]. Відкриття сирітського будинку відбулося 9 травня 1868 року. Й оскільки на той час певні функції щодо виховання сиріт виконувала талмуд-тора, то притулок став її частиною під назвою "Сирітське відділення при Одеській талмуд-торі". В 1871 р. під опікою останнього перебувало 42 хлопчики [14, с. 4]. Наступного року талмуд-тора, а разом із нею й сирітське відділення, об'єдналися з ремісничим училищем товариства "Труд". У такому стані вони проіснували до 1879 року. За цей час община усвідомила необхідність створення самостійного закладу для сиріт обох статей. Реалізація такого проекту потребувала значних коштів. Вирішити проблему допоміг знову Абрам Бродський, пожертвувавши 50 000 руб. на зведення окремої будівлі [4].
Комітетом талмуд-тори був розроблений статут сирітського дому, затверджений 31 грудня 1979 р. Згідно з ним управління притулком покладалося на опікунську раду, перший склад якої обраний у 1880 р. До нього ввійшли: Р. Л. Харі - голова, Н. О. Бернштейн, М. Г. Моргуліс - члени, А. М. Бродський - довічний попечитель. О. С. Хаіс обраний кандидатом до ради.
23 березня 1880 р. відбулося перше засідання опікунської ради, в якому вона офіційно прийняла від талмуд-тори сирітське відділення з усім рухомим і нерухомим майном. Тоді ж було постановлено розпочати будівництво окремого приміщення на пожертвувані для цих цілей А. М. Бродським кошти [15, с. 3].
Роботи зі зведення окремої будівля для сирітського притулку розпочалися 22 червня 1880 р. і завершилися 9 серпня 1881 р. Вартість новобудови склала 72 611 руб. [15, с.4].
Спочатку жертводавцем планувалося утримання в новому закладі 75 сиріт. Однак, опікунська рада, передбачаючи неминуче розширення сирітського будинку в майбутньому, прийняла рішення про будівництво приміщення, розрахованого на 120 осіб (80 - хлопчиків і 40 - дівчаток) [18, с. 3].
До нового закладу з класами, шевською та палітурною майстернями для хлопчиків і швейною - для дівчаток, необхідними