господарськими приміщеннями були прийняті 90 сиріт віком від 6 до 12 років. У статуті притулку зазначалося, що "під час перебування вихованців і вихованок у сирітському будинку вони отримують у ньому все необхідне для життя. Моральне ж виховання дітей передбачає формування людей, корисних для суспільства та вітчизни" [10, с.158].
8 серпня 1883 р. доповненням до статуту сирітського будинку, "для ближайшего надзора за призреваемыми в женском отделении", вводилася виборна посада попечитель ниці [15, с. 7]. Нею стала Розалія Артурівна Бродська - дружина Абрама Марковича, яка займала цю посаду багато років.
З часом кількість членів опікунської ради сирітського будинку дещо змінилася й на 1899 р. вона становила 10 осіб. По смерті Абрама Бродського в 1884 р. пост постійного попечителя займали його сини Самуїл - до 1897 р., потім - Олександр. Заходи, вжиті радою з метою створення фінансової забезпеченості закладу, виявилися надзвичайно ефективними. На 23 березня 1890 р. недоторканий капітал сирітського будинку становив 126 000 руб. цінними паперами, а кількість вихованців досягала 150 осіб (100 хлопчиків і 50 дівчаток) [15, с. 6, 4].
На початок ХХ ст. сирітський будинок перетворився на один із найвідоміших у Росії та за кордоном інститутів одеської єврейської общини, в якому виховувалося більше 200 дітей [19, с. 5]. Такому становищу закладу в значній мірі сприяли й банкірські родини, які з року в рік надавали допомогу. Остання проявлялася в різних формах - практичній діяльності членів опікунської ради, щорічних і одиничних грошових пожертвах, заснуванні стипендій (див. табл. 1), пожертвах необхідними матеріалами, речами, продуктами, іграшками тощо. Прізвища практично всіх власників банкірських установ 1870-90-х рр. можна знайти у звітах Одеського єврейського сирітського будинку в розділі "Пожертвування". Серед них - Мойсей, Зігфрид і Луїза Ашкеназі, Абрам, Розалія, Марія, Самуїл і Олександр Бродські, Самуїл Барбаш, Ісаак Грубер, Рувин Зоншейн, Герц Люльки, Озіас Хаіс, родина Єфрусі та ін. Розміри благодійних внесків були різними й варіювали від 3 до 1 000 руб. [18, 19, 5, 1].
Добродійна діяльність одеських євреїв не обмежувалася лише рамками общини. Багато з них брали активну участь у громадському житті міста, надаючи допомогу різним верствам населення, не залежно від віросповідання. Не винятком були і приватні банкіри. Яскравим прикладом, в даному контексті, може слугувати Одеське товариство призріння жебраків.
Одеса - великий торгівельний центр, завжди приваблювала осіб, які шукали кращої долі. Особливо наплив людських мас збільшився після проведення реформ. Переселенці, колишні селяни поповнили ряди як робітників так і бідняків та безпритульних. Перед місцевою громадськістю постала проблема забезпечення останніх дешевим житлом і необхідними для існування засобами. В останній третині ХІХ ст. вона набула загрозливих масштабів. Вирішенню питання сприяло створення в 1880 р. Товариства дешевих нічліжних притулків і Товариства призріння жебраків. Практично з перших років діяльності останнього в його роботу включилися й майже всі власники банкірських установ. Однак, найбільша заслуга належить уже відомому Абраму Бродському, який пожертвував 25 000 руб. на побудову власного приміщення для притулку [16. За 1883 г., с. 6], й якого Н. О. Новосельський охарактеризував як людину, "яка не знала національного антагонізму й однаково ставилася як до своїх єдиновірців, так і до християн" [12, с. 2]. На кінець ХІХ ст. запасний капітал товариства досягав 40 000 руб. а кількість осіб у притулку - 375.
В 1900-1914 рр. родини Ашкеназі, Бродських, Рафаловичів, Хаісів, Барбашів та ін. продовжили доброчинну діяльність, спрямовуючи свої зусилля й кошти на вирішення нових соціальних проблем. Однією з останніх була боротьба з туберкульозом. 1911 р. за ініціативою членів- кореспондентів Міжнародної ліги боротьби з туберкульозом С. Ю. Вітте, графа М. М. Толстого та лікаря М. І. Кранцфельда створене Одеське товариство боротьби з туберкульозом. Одним із його засновників і членів правління був Зігфрид Євгенійович Ашкеназі, тодішній власник торгового (банкірського) дому [17, с. 3-4]. Членами товариства також були Л. Ашкеназі, Р. і М. Бродські, Г. Ф. і М. Ф. Рафаловичі, О. Хаіс, С. Барбаш та Р. Зоншейн. В 1912 році товариство вперше в Одесі, на зразок європейського, влаштувало день "Білої квітки" "Біла квітка" - т.зв. туберкульозний день, в який влаштовувався продаж спеціальних штучних квітів - "Білої ромашки". Всі отримані від такого продажу кошти йшли на просвітницьку діяльність і допомогу хворим на туберкульоз. Активну участь у підготовці та проведенні цього заходу взяли жінки - члени товариства.
Вкладом З. Ашкеназі було пожертвування 500 руб. на влаштування такого дня та 200 руб. - як благодійного внеску [17, с. 126].
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. активним діячем одеської єврейської общини і філантропом був власник банкірської контори, купець першої гільдії Самуїл Матусович Барбаш. У 1890-х він очолював Комісію для роздачі допомог бідним євреям. Хоч комісія - досить давня структура общини, в 1889 р. її діяльність була дещо реформована. Збором пожертвувань й обліком осіб, що потребували допомоги, почали займатися одні й ті ж члени комісії, які відповідали за конкретні міські дільниці Одеси. Нова система забезпечувала видачу допомог за місцем проживання, запобігала можливості одночасного отримання допомог прохачами в декількох місцях, гарантувала їхню видачу дійсно тим хто цього потребував [21,