Антоніна Скиданова

Розвиток крамничної мережі Харківської губернії (друга половина XIX - початок XX ст.)

Друга половина XIX - початок XX ст. стали для Російської імперії періодом утвердження стаціонарної торгівлі як провідної форми товарозабезпечення. Проте цей процес не був однаковим ані територіально, ані хронологічно, оскільки обумовлювався місцевими соціально-економічними умовами. Зрозуміти процес становлення постійної торгівлі, не спрощуючи його, виявити локальні особливості та загальні тенденції дозволяє дослідження мережі крамничної торгівлі, як найбільш розвиненої чисельно частки стаціонарної форми реалізації товарів.

Дана стаття має на меті аналіз означеного питання на матеріалах Харківської губернії. Запропоноване дослідження дозволить розширити фактологічний матеріал для узагальнюючих студій з проблеми розвитку торгівлі, а також надасть можливість відтворити більш різносторонньо міжтериторіальні економічні зв'язки в межах Харківщини, хід розвитку її окремих районів.

Головною умовою проведення дослідження є використання різночасових достовірних статистичних джерел, які можуть бути співставленні за своїм змістовним наповненням. В умовах фактичної відсутності в дореволюційній Росії систематичної статистики торгівлі, суттєвого значення набуває обробка матеріалів господарчої статистики губернських установ. У зв'язку з цим в основу дослідження були покладені матеріали про кількість крамниць у 1861 р., розміщені у редактованій секретарем харківського губернського статистичного комітету «Пам'ятній книжці Харківської губернії на 1863 р.» [1, с. 110-111], дані Харківського губернського статистичного комітету від 1882 р. [2, с. 172-181] та «Огляду Харківської губернії за 1914 р.», укладеного при Губернському правлінні [3]. Відзначимо, що джерела за 1861 та 1914 р. є більш спорідненими за предметом обліку (міські крамниці у якості будівель) та структурою. Але при їхньому аналізі слід робити поправку на ймовірне включення до числа крамниць ярмаркових будівель, не задіяних у стаціонарній торгівлі. їхній відсоток у загальній кількості крамниць коливався відповідно до обсягів ярмаркової торгівлі у кожному конкретному місті. Виходячи з порівняльних підрахунків [4], найбільша частка (20-25 %) означених крамниць знаходилась у Харкові та Сумах, в інших містах губернії вона була незначною (кілька крамниць). Зі зміною характеру проведення найбільших ярмарок та з розширенням постійної торгівлі протягом другої половини XIX ст. частка не задіяних у щоденній торгівлі крамниць зменшується, у зв'язку з чим використані у дослідженні дані 1914 р. теж можна вважати репрезентативними. Предметом обліку у зведеній статистичній таблиці 1882 р. Харківського губернського статистичного комітету є крамниці, котрі, виходячи зі співставлення із даними про чисельність крамничних будівель [5, с. 104-105] та власне із розподілу за товарним профілем, швидше за все мали виключно стаціонарний характер функціонування. Дане джерело дозволяє встановити проміжну ланку в дослідженні динаміки розвитку мережі крамниць, відображає інформацію про її стан у сільській місцевості. Матеріали дослідження доповнені джерелами з розвитку базарно-ярмаркової сітки Харківської губернії [6; 7, с. 23, 36-42], демографічною статистикою другої половини XIX - початку XX ст. [4; 8; 3]. Таким чином, в цілому джерельна база, за умови її критичного аналізу, є достатньою для достовірного відтворення загальних тенденцій розвитку мережі крамничної торгівлі Харківської губернії протягом другої половини XIX - початку XX ст.

Розміщення крамниць на території Харківської губернії було нерівномірним. Станом на 1882 р. в 17 містах губернії зосереджувалося 58 % крамниць, натомість в чисельних поселеннях сільської місцевості - лише 42 % [2]. Зазначимо, що подібна пропорція була типовою для більшої частини густонаселених губерній Російської імперії [9, с. 82; 10, с. 167; 11, с. 22], що свідчить про збереження тенденції концентрації стаціонарних форм торгівлі у містах. У зв'язку з цим, звернемося перш за все до характеристики розвитку міської торгової мережі Харківщини.

За даними 1861 р. в містах губернії знаходилося 1546 крамниць [1, с. 110 - 111]. До 1882 р. їхня чисельність зросла до 2106 [2], на 1914 р. складала вже 3793 крамниці [3], тобто з 1861 по 1914 р. загальна мережа стаціонарної міської крамничної торгівлі розширилася в 2,4 рази. В цілому темп абсолютного приросту чисельності крамниць у Харківській губернії не поступався середньому темпу приросту по українським губерніям (протягом 1861-1900 р.р. кількість крамниць збільшилася в 2,6 рази [12, С. 50]). Відмітимо, що розвиток міської торгової мережі Харківщини стає більш інтенсивним в останні десятиріччя XIX ст. і загалом утримує даний характер до початку Першої світової війни. Так, якщо середньорічні темпи приросту чисельності крамниць з 1861 р. по 1882 р. складали близько 26 одиниць, то з 1882 р. по 1914 р. - 32 одиниці [1, С. 110-111; 2; 3]. Дана ситуація пояснюється як покращенням загальноекономічних показників розвитку Російської імперії після криз 1873-1875 та 1881-1882 р. р. [9, С. 71], так і внутрішніми соціально-економічними змінами у самих містах Харківської губернії.

На початку 60-х років XIX ст. переважна більшість міст губернії мала незначну крамничну мережу. З даних Табл. №1 видно, що із 17 міст у 7 їхня кількість коливалася від 56 до 34; ще у 7 - від 19 до 13 і лише у трьох ( навіть з урахуванням включених до статистичних даних ярмаркових приміщень) - Харкові, Сумах і Чугуєві - відрізнялася більшими цифрами. З метою більш точного визначення ступеня розвитку крамничної мережі міст, проаналізуємо показник чисельності городян, що припадала на одну