Таким чином, на початку 60-х років XIX ст. мережа крамничної торгівлі в містах Харківської губернії в цілому не була розвиненою, становлячи доповнення до періодичних форм торгівлі. Єдиним виключенням було кілька міст (Харків, Чугуїв, Суми), котрі в силу відмінного за структурою зайнятості складу населення, мали більш розгалужену крамничну мережу.
Перші десятиріччя після реформи скасування кріпосного права характеризувалися досить незначними змінами у кількісному складі крамниць (Табл. 1), у зв'язку з чим порівняльна характеристика даного періоду не може дати певних далекосяжних висновків про можливі тенденції розвитку постійної міської торгівлі. Більш плідним є співставлення із наступним хронологічним проміжком 1882-1914 рр., який, як зазначалося вище, співпав із періодом підвищення темпів розвитку постійної торгівлі.
Із показників абсолютної кількості крамниць у 1914 р. видно, що лідером з-поміж міст губернії залишався Харків, у якому концентрувалося 54 % міських крамниць губернії. На друге місце за даним показником виходить заштатне м. Славянськ Ізюмського повіту, котре на даному етапі зазнало швидких темпів промислової розбудови [13, с. 596] і відповідних кількісних та якісних змін у складі населення (чисельність городян із 1880 р. по 1914 р. зросла в 25 раз, на 1897 р. лише 12,7 % жителів Славянська було зайнято сільськогосподарською діяльністю [1, с. 54; 3; 8, с. 184-185]). Все ще значна кількість крамниць знаходилася в Сумах. Значні темпи збільшення кількості торгових закладів призвели до суттєвого розширення крамничної мережі Лебедина, Білопілля, Вовчанську, Золочева, Куп'янську. Поряд із цим найнижчі темпи приросту спостерігалися у Валках, Змієві, Чугуєві, Богодухові. В інших містах суттєвих коливань не простежується.
Для більш чіткого відтворення процесів розвитку мережі крамничної торгівлі міст Харківської губернії з 80-х років XIX ст. до 1914 р. звернемося до аналізу показника кількості населення на крамницю. Із Табл. 1 видно, що найбільший стрибок у бік розширення мережі за даним показником мають Славянськ, Лебедин, Золочів, Білопілля, Вовчанськ та, у порівнянні з 1861 р., Куп'янськ. Головні передумови змін для Славянська полягали у вище охарактеризованому розвитку споживчого ринку міста під впливом більш динамічного, на відміну від попереднього періоду, економічного розвитку. У Куп'янську мала місце подібна, проте менша за масштабами, ситуація. Тут на характері розвитку крамничної мережі позначилося пожвавлення соціально- економічного розвитку наприкінці XIX ст. у зв'язку із проведенням через місто важливих шляхів залізничного сполучення. У випадку з Лебедином, Золочевом, Білопіллям, Вовчанськом високі темпи абсолютного і відносного збільшення кількості крамниць не забезпечені подібними суттєвими змінами внутрішньоміського споживчого ринку. Так, показники збільшення чисельності населення даних міст коливаються від 1,2 рази до 1,7 рази, що відповідає середньостатистичним темпам [1, с. 35-53; 3]; за структурою ж зайнятості населення дана група міст станом на 1897 р. [8, с. 180-187] характеризувалася найбільш високою часткою зайнятих сільськогосподарською діяльністю, що природно звужувало основу для розвитку стаціонарних закладів, спрямованих на задоволення внутрішньоміського попиту. Таким чином, високі показники розвитку крамничної мережі у вище означених містах пов'язані із впливом інших факторів. З-поміж них найбільш вагомим, на наш погляд, є географічне розташування. Так, Лебедин та Білопілля в межах своїх повітів були рівновіддаленими від міст зі стаціонарною торгівлею і таким чином їхня крамнична мережа була спрямована на споживачів навколишніх сільських поселень, міра забезпеченості крамничною та ярмарковою торгівлею котрих, незважаючи на високу щільність населення [8, с. 1], була доволі низькою [6; 7, с. 23, 36-42]. Компенсуванням недостачі крамниць у сільській місцевості може пояснюватися зростання мережі стаціонарних закладів Краснокутська та Недригайлова, які теж не мали ємного внутрішнього споживчого ринку. Зазначимо, що за своїм географічним розташуванням Білопілля було пов'язане із забезпеченням попиту сусідніх повітів Курської губернії. Віддаленість від головних торгових осередків та економічні зв'язки із прикордонними поселеннями Курської губернії, віддаленими від власних міст зі стаціонарною торгівлею, були, скоріш за все, головними причинами зростання торгової мережі Вовчанську та Золочева. Відмітимо, що на розширення крамничної мережі Білопілля, Лебедину, Вовчанську шляхом формування торгово-економічної інфраструктури певною мірою вплинув залізничний зв'язок, який охопив дані міста в кінці XIX ст.
Із порівняльної