характеристики міської крамничної мережі губернії за 1882-1914 рр. відносно чисельності споживачів на торговий заклад стає очевидним значне підвищення даного показника у Харкові й Сумах, що опосередковано свідчить про звуження їхньої крамничної сітки. З огляду на високий ступінь розвитку стаціонарної торгівлі даних міст протягом другої половини XIX ст., стабільно високу ємність їхнього внутрішнього споживчого ринку, пояснення даних змін може полягати в розвитку процесу укрупнення та концентрації стаціонарної торгівлі, котрий чітко простежувався наприкінці XIX - на початку XX ст. у значних торгових центрах Російської імперії [11, с. 14-15; 12, с. 51;]. У такому випадку крамнична торгівля зазнала змін лише у формі організації капіталу, що не відбилося на якості забезпечення населення в цілому через мережу Харкова та Сум.
Процес збільшення числа споживачів на крамницю мав місце також у Чугуєві, Богодухові, Валках, Змієві. Дане зростання навантаження на торговий заклад та вище охарактеризовані низькі темпи абсолютного приросту крамничної мережі не знаходять достатнього пояснення у змінах ємності споживчого ринку міст, який усталено характеризувався порівняно незначною часткою землеробських категорій (деяке виключення становив Богодухів, у котрому даний показник був на порядок вищим) [8, с. 180-187]. Спільною особливістю, яка спричинила тенденцію до змін в усіх чотирьох містах, було їхнє порівняно близьке розташування до Харкова та добре налагоджене сполучення з ним. У зв'язку із цим, розвиток стаціонарної торгівлі в Чугуєві, Богодухові, Валках, Змієві відчутно пригнічувався все більш потужним розвитком харківської торгівлі. Крім того, на зниженні темпів розвитку крамничної мережі даних міст позначилася досить розвинена позаміська крамнична та періодична торгівля, що знімало із міст функцію забезпечення потреб навколишньої сільської місцевості.
Більш усталені темпи розвитку крамничної мережі з 80-х років XIX ст. до 1914 р., на відміну від усіх вище охарактеризованих міст, спостерігалися в Охтирці, Ізюмі, Старобільську. Виходячи із показника чисельності городян на крамницю, протягом означеного періоду мало місце поступове розширення стаціонарної крамничної торгівлі цих міст. Проте міра навантаження на один торговий заклад була різною. Найбільшу чисельність споживачів у порівнянні з основною масою міст губернії протягом означеного періоду обслуговували крамниці Охтирки та Ізюму. Однак, на основі цього не слід розцінювати розвиток стаціонарної торгівлі даних міст як подібний. Виходячи із даних податкової статистики [14, с. 196, 198; 15, с. 196-197, 198-199], принаймні у 80-х роках XIX ст. крамнична торгівля Охтирки за економічними показниками розвивалася більш динамічно, у зв'язку із чим її, відповідно, можна вважати більш розвиненою. Старобільськ протягом означеного періоду мав середні показники розвитку крамничної мережі, що цілком відповідало стану його внутрішнього ринку.
Із аналізу розвитку крамничної мережі міст Харківської губернії із середини XIX - до початку XX ст. стає очевидним, що стан міської торгівлі був досить тісно пов'язаний зі специфікою торговельної інфраструктури повіту (або принаймні найближчої сільської місцевості). Таким чином, щоб зважено оцінити стан мережі крамничної торгівлі міст та встановити регіональні особливості її розвитку розглянемо більш детально стан торгівлі у повітах Харківської губернії.
Із Табл. 2 видно, що найбільш розгалужену мережу крамниць із розрахунку на споживача мали Валківський, Зміївський та Вовчанський повіти (від 655 до 705 чоловік на крамницю). Якщо включити до розрахунку крамниці та споживачів міст, то до числа даних повітів долучається Харківський. Таким чином, найбільш щільну мережу крамниць в цілому мали повіти, розташовані у центральній частині губернії. Дещо нижчою щільністю крамничної мережі характеризувалися північно-західні Охтирський, Богодухівський та Сумський повіти. Слабо охопленими крамничною сіткою були найбільші за територією, рідкозаселені південно-східні Ізюмський, Старобільський та Куп'янський повіти.
В цілому, якщо брати до уваги власне позаміські зони, незважаючи на більшу або меншу щільність крамничної мережі даний показник все ж залишався низьким в усіх повітах Харківської губернії. Це стає більш очевидним із визначення показника середньої концентрації крамниць. Так, у 80-х роках XIX ст. одна крамниця в середньому припадала на 2,5 населених пункти (у різних місцевостях концентрація коливалася у відповідності до вище означених регіональних особливостей щільності крамничної торгівлі). Дана ситуація знаходить пояснення у більш інтенсивному розвитку в сільській місцевості періодичних форм торгівлі, зокрема ярмарок. Так, протягом 1864-1907 р. р. в межах кожного повіту чітко визначилася тенденція до збільшення концентрації ярмаркової торгівлі: якщо у 1864 р. одна ярмарка припадала на 14,9 поселень, то у 1907 р. - на 4,4 населених пункти [6, с. 5-168; 7, с. 36-42]. В цілому ж за даний період кількість ярмарок зросла в 2,2 рази [ 6, с. 5-168; 7, с. 36-42]. Подібні показники розвитку свідчать про безумовно високий рівень потреби сільських домогосподарств саме у періодичній формі організації товарно-грошового обміну, як найбільш зручній. Поряд із цим, підприємців -посередників в умовах обмеженості товарного попиту та сезонності реалізації споживчих потреб на селі теж цілком задовольняли періодичні форми торгівлі, як більш рентабельні у порівнянні зі стаціонарним утриманням торгових закладів. У зв'язку із означеними обставинами першість у товарозабезпеченні основної частини сільської місцевості протягом другої половини XIX - початку XX ст. утримували все ж періодичні форми торгової активності, залишаючи стаціонарній торгівлі лише незначний сектор сільського ринку.
Таким чином, за результатами аналізу всіх вище означених показників розвитку крамничної мережі Харківської губернії можна констатувати її суттєве