Інститут червоної професури: історія створення, соціально-політичні та матеріальні умови функціонування (1932-1937 рр.)

Богдашина Олена, Сазонова Інна

З встановленням радянської влади в Україні відбулося реформування вищої школи, унаслідок якого класичні університети були реорганізовані в інститути народної освіти. Одночасно створювалися науково-дослідні установи нового типу (їх називали «марксистсько-ленінськими», підкреслюючи таким чином особливість завдань, які стояли перед ними). Одним з провідних радянських науково-дослідних закладів у 30-х рр. ХХ ст. був Інститут червоної професури (ІЧП). Його роль у структурі науково-дослідних закладів УСРР потребує переоцінки на основі залучення нових архівних джерел.

Інститут червоної професури розпочав роботу у 1934 р. у результаті об'єднання окремих інститутів червоної професури, які були створені у Харкові у 1932 р. на базі Всеукраїнської асоціації марксистсько- ленінських інститутів (ВУАМЛІН) [6. Ф.1. - Оп.8. - Спр.33. - Арк.137]. Остання була створена у результаті реорганізації діючого з 1922 р. Українського інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) [6. Ф.1249 . - Оп.1. - Спр.553. - Арк.247].

В українській історіографії склалася традиція досліджувати історію Інституту червоної професури з 1932 р. - часу заснування окремих інститутів червоної професури: економіки, філософії, аграрного, історії партії і партійного будівництва, літератури, мистецтва і права. Ця дата, наприклад, вказана у таких монографіях, як «Партійне будівництво на Україні у 1933-1937 рр.» Ю. В. Бабко [1] та «Установи історичної науки в Українській РСР (1917-1937 рр.)» Н. В. Комаренко [2]. Однак, Є. Стрижак пропонує вести відлік історії ІЧП з 1929 р. - року заснування аспірантури Українського інституту марксизму-ленінізму та Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів [4]. Натомість Л. В. Шевченко фактично досліджує історію ВУАМЛіН як окрему установу [8]. Ми вважаємо за доцільне обмежити історію Інституту червоної професури більш вузькими хронологічними рамками - 1932-1937 рр. - періодом безпосереднього функціонування цієї науково-дослідної установи під назвою «Інститут червоної професури» з відмінною від УІМЛ та ВУАМЛІН структурою.

З теми розвідки існує достатньо репрезентативна джерельна база. Найбільш повна інформація про діяльність Інституту червоної професури в УСРР міститься у матеріалах фонду 1 (фонду Всеукраїнського Центрального Комітету), фонду 1267 (фонду Інституту червоної професури), фонду 1249 (фонду Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів) Центрального державного архіву вищих органів державної влади і органів державного управління України (ЦДАВО України) та фонду 1 (фонду Центрального комітету Комуністичної партії України) Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). У фондах містяться постанови, протоколи нарад і засідань ВУЦВК, ВУАМЛІН, у тому числі про завдання, форми роботи та структуру ІЧП, про матеріально-побутові умови аспірантів та співробітників, роботу допоміжних підприємств, накази щодо особового складу, навчальні плани, звіти про роботу аспірантів, науковців, керівництва, колективні та трудові угоди, соціалістичні зобов'язання і умови соціалістичного змагання працівників різних кафедр інституту, баланси, кошториси, документи про будівництво гуртожитків, документи про підготовку кадрів, матеріал про прийом до аспірантури, про медичне обслуговування, списки слухачів та викладачів інституту, зокрема, членів партійних осередків, довідки, характеристики, заяви про зарахування і звільнення працівників ІЧП, доповідні записки про стан справ у науково-дослідному закладі, забезпечення кафедр навчальною літературою, скликання міжвузівських активів у Києві та Харкові, довідки про організацію набору абітурієнтів до інституту та ін.

У таких періодичних виданнях, як «Червоний шлях», «Під марксо - ленінським прапором», «Комуністична освіта», друкувалися загальні відомості про діяльність ІЧП.

Опубліковані матеріали містять не повну інформацію про соціально- політичні та матеріальні умови функціонування Інституту червоної професури, бо з відомих причин все, що пов'язано з сталінськими репресіями замовчувалося або трактувалося у відповідності до постанов та розпоряджень комуністичної партії більшовиків. Показовим став випадок, коли у 1934 р. під час партійної чистки між співробітниками та аспірантами ІЧП й ВУАМЛІН розгорнулася дискусія, яка відбувалася у присутності журналістів газети «Харківський пролетарій». Проте публічні звинувачення на адресу керівництва ВУАМЛІН та ІЧП так і не були опубліковані журналістами [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.6450. - Арк. Арк. 13-23].

Потребує уточнення традиційне визначення у літературі мети створення та діяльності Інституту червоної професури. У книзі «Розвиток української культури за роки радянської влади» викладені причини створення ВУАМЛІН та Інституту червоної професури у наступному вигляді: «З метою розширення масштабів роботи в галузі суспільних наук в 1931 р. на базі Інституту марксизму-ленінізму було створено Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів - ВУАМЛІН, а для підготовки висококваліфікованих теоретичних кадрів - Інститут червоної професури» [3, с. 87]. Це колективне видання дублювало офіційну версію двох документів, у яких була визначена мета створення ІЧП в УСРР - у протоколі засідання Президії ВУЦВК від 4 вересня 1932 р. та Положенні «Про Інститут червоної професури при ВУЦВК» від 26 лютого 1934 р. Так, у першому документі зафіксовано, що «з метою дальшого розгортання підготовки наукових робітників, викладачів та теоретично підготовлених практичних робітників утворити при ВУЦВК на основі навчальних частин інститутів ВУАМЛІН окремі самостійні навчальні інститути червоної професури (ІЧП)» [6. Ф.1. - Оп.8. - Спр.33. - Арк.137]. У другому документі мета функціонування ІЧП була викладена таким чином: «Інститут Червоної Професури є вищий навчальний партійний заклад, який має готувати висококваліфіковані, більшовицькі українські кадри викладачів, наукових та практичних робітників для соціалістичного господарства