Списки слухачів, аспірантів та викладачів ІЧП, які виступали з лекціями перед трудовими колективами, узгоджувалися з районними комітетами партії. Наприклад, у ЦДАГО зберігається, документ з позначкою «цілком таємно», у якому бюро Молотовського районного партійного комітету міста Києва відзначило «абсолютно неприпустимий факт надсилку доповідачем до Інституту Червоної Професури про ХІХ- річчя Червоної армії виділеного політвідділом 133 бригади Ненашева без попередньої перевірки цього доповідача Культпропом РПК і затвердження його на бюро Райкому» [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.7090. - Арк. 7]. У результаті обговорення бюро ухвалило: «Заборонити культпропу РПК надсилати до парторганізацій доповідачів з основних політичних питань без попереднього затвердження їх на бюро РПК» [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.7090. - Арк.8].

Особам, які навчалися в ІЧП, держава надавала фінансову підтримку, зокрема, у виділенні приміщень для навчання, проживання, надання медичного обслуговування, забезпечення нормального харчування. Для цього існувало Управління підсобними підприємствами ІЧП, до складу якого входили: сільськогосподарське підприємство у селі Огульцях Харківської області, їдальня, закритий розподілювач, взуттєва та кравецька майстерні [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.48. - Арк.26]. Закритий розподілювач забезпечував осіб, які належали до ІЧП дефіцитними промисловими товарами, зокрема взуттям, одягом, текстилем [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.27. - Арк.34].

Якщо лікарі визнавали стан здоров'я аспіранта чи співробітника не задовільним, останній забезпечувався дієтхарчуванням в їдальні [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.86. - Арк.108]. Крім харчування в їдальні аспіранти та викладачі ІЧП отримували продуктовий пайок. Наприклад, їдальня ІЧП у березні 1933 р. обслуговувала 1350 аспірантів, викладачів та членів їх сімей. Норми харчування прирівнювалися до норм, які встановлювалася для працівників вугільної промисловості Донбасу [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.32-33].

Певні проблеми існували з житловим забезпеченням. Так 39 сімейних аспірантів та викладачів проживали у маленьких кімнатах гуртожитку, а неодружені особи взагалі мешкали у кімнатах по 6-7 чоловік [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.48. - Арк.19-20]. Поступово ці проблеми вирішувалися. Так, серед документів ЦК КП(б)У, які містяться у ЦДАГО, зберігається звернення про надання квартир у будинках уряду, фахівців та приміщенні комуністичного господарства керівникам та професорам ІЧП [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.27. - Арк.5].

Маловідомою сторінкою історії ІЧП є суперечки, що виникали між ІЧП та іншими закладами освіти та науки з приводу навчальних корпусів. Перший конфлікт виник між ІЧП та ВУАМЛІН стосовно навчального корпусу, який знаходився у місті Харкові по вулиці К. Лібкнехта, 33 (сучасна вулиця Сумська). У зв'язку з тим, що інститути червоної професури були створені на базі навчальних частин інститутів ВУАМЛІН, майно асоціації частково перейшло у розпорядження інститутів червоної професури [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.568. - Арк.28]. На нараді при Управлінні справами ЦК КП(б)У з питань обслуговування аспірантури в інститутах червоної професури було вирішено надати додаткову площу інститутам червоної професури за рахунок більш компактного розміщення ВУАМЛІН [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.32-34]. Проте після закінчення реконструкції приміщення по вулиці К. Лібкнехта, 33 ІЧП відмовився заплатити Українському державному тресту цивільного будівництва всю суму боргу, оскільки вважав себе непричетним до підписання договору щодо реконструкції навчального корпусу [6. Ф.1267. - Оп.1. - Спр52. - Арк.133].

Другий конфлікт був пов'язаний з намаганням Українського текстильного інституту залишити у своєму відданні навчальний корпус, що у зв'язку переїздом ІЧП до міста Києва, мав перейти до нього. До Секретаря ЦК КП(б)У П. П. Постишева було написано досить обґрунтоване прохання не переводити Український текстильний інститут з приміщення (яке знаходилося у місті Києві по вул. Жертв Революції, 12) до приміщення Плодовоягідного інституту у місті Полтаві [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.6451. - Арк.97-100]. Питання було вирішено на користь ІЧП. Оскільки Інститут червоної професури був підпорядкований ВУЦВК, влада підтримала керівництво Інституту.

Ліквідація Інституту червоної професури обумовлена низкою причин. Так, стан навчально-виховної роботи в останні роки діяльності науково-дослідного закладу був незадовільним. У результаті масових арештів та звільнень зменшилася кількість слухачів, аспірантів та викладачів Інституту червоної професури. Наприклад, у результаті перевірки у січні 1937 р. на відділенні радянського будівництва і права були виявлені наступні недоліки: відсутній набір на перший курс у 19361937 навчальному році; склад слухачів становив одну групу у кількості дев'яти чоловік на другому курсі та одну групу у кількості двох чоловік на третьому курсі; на другому курсі працювало двоє викладачів, а на третьому курсі взагалі не було жодного викладача [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.7090. - Арк.2].

Керівництво Інституту червоної професури, виконуючи іноді суперечливі накази ВУЦВК, змінювало навчальні програми. У доповідній записці директора ІЧП до ЦК КП(б)У від 19 листопада 1937 р. визнавалися недоліки навчальних програм. Так, навчальна програма слухачів, які спеціалізувалися з історії, філософії та літератури, не включала курс політекономії. Слухачі, що спеціалізувалися з цивільної історії не мали лекцій та семінарів з історії ВКП(б). Навіть в групах з спеціалізації «історія ВКП(б)» практично не викладалася історія Всеросійської комуністичної партії більшовиків. До навчальної програми слухачів літературного відділу ІЧП не була включена політекономія, а курс філософії був значно скорочений. У доповідній записці підкреслювалося,