що за цих обставин літератори «закінчують ІЧП без необхідного вивчення Маркса - Енгельса - Леніна - Сталіна» [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.7090. - Арк.3]. Згідно навчальному плану відділу радянського будівництва та права для викладання філософії було відведено п'ятдесят годин, а для політекономії сорок годин на рік. Той факт, що слухачі цього відділу більше вивчали цивільне, кримінальне та інші галузі права, ніж марксистсько-ленінську теорію, варто оцінювати як позитивне явище. Проте у тій конкретній політичній ситуації подібні факти вважалися суттєвими недоліками навчальних планів.
Секретар ЦК КП(б)У П.П. Постишев оцінював роботу ІЧП на початку 1937 р. як вкрай незадовільну [7. Ф.1. - Оп.20. - Спр.7090. - Арк.1]. За ініціативою партійного керівництва республіки Інститут червоної професури був ліквідований. У листопаді 1937 р. на базі ІЧП було засновано Інститут підготовки викладачів соціально- економічних дисциплін вузів і втузів [2, с. 122].
Відведена радянською владою для Інституту червоної професури роль провідного закладу виховання науковців-марксистів була в основному виконана. Робота Інституту червоної професури привела до значного збільшення кадрів науковців-марксистів, а також сприяла зрощенню наукових та державних кадрів у 30-х рр. ХХ ст. Значна частина випускників Інституту була направлена на партійну та державну роботу. На 1937 р. відбулося остаточне усунення старої дореволюційної наукової інтелігенції та сформовано нову генерацію науковців- марксистів.
Радянська влада намагалася матеріально забезпечити наукові кадри, проте влаштовували її лише особи, які сумлінно працювали на благо будівництва соціалістичного суспільства і були відданими партійцями. В Інституті червоної професури ніби через «ідеологічне сито» проводився відбір науковців - ті, що активно підтримували політику більшовицької партії, залишалися навчатися й працювати в інституті, всіх інших відраховували з навчання чи звільняли від викладацьких обов'язків.
Література
1. Бабко Ю.В. Партійне будівництво на Україні у 1933-1937 рр. - Львів, 1971.
2. Комаренко Н.В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917- 1937рр). - К., 1973.
3. Розвиток української культури за роки радянської влади / За ред. П. П. Гудзенко. - К., 1967.
4. Стрижак Є. Інститут червоної професури (1929-1937): у пошуках більшовицької альтернативи «старій професурі» // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки. - К., 2007. - Вип. 17.
5. Умови прийому до інституту червоної професури на 1934/35 р. // Під марксо-ленінським прапором. - 1934. - №1.
6. Центральний державний архів вищих органів державної влади і органів державного управління України.
7. Центральний державний архів громадських об'єднань України.
8. Шевченко Л.В. Політичні переслідування наукових працівників ВУАМЛІНу: в контексті постанови ЦК КП(б)У від 3 листопада 1934 року // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К., 2006. - Вип. 33.