Більшовиками з метою попередження національної напруги в суспільстві поряд з практикою виділення національних районів німців, поляків, євреїв була організована робота по виділенню російських районів, в межах яких панувала мова більшості населення.

Ще в 1925 р. замісником наркома внутрішніх справ УСРР Н. Черлюнчакевичем були виділені населенні пункти з домінуючою кількістю національних меншин, наведені списки поселень і російської національної меншини. Наприкінці 1925 р. почався процес утворення російських національних сільських та селищних рад [8].

В доповіді на І Всеукраїнській раді по роботі з національними меншинами (1927 р.) А. Буценко заявив: «Мы должны пойти по линии оформления и выделения русских административно - территориальных единиц: районов, сел, поселков ..., районов в отдельных городах, русских районных советов в городах, где работают русские рабочие, где имеются русские рабочие кварталы . для того, чтобы можно было лучше обслужить, подойти вплотную к нуждам, интересам русского населения, русского пролетариата» [10, с. 44].

З початком процесу виділення районів компактного проживання осіб певної національності в окремі адміністративно - територіальні одиниці 284 російські сільради були утворені в ряді округ на сході та півдні УСРР: в Харківській окрузі - 64 сільради, в Глухівській - 34, в Луганській - 34, в Мелітопольській - 27, в Куп'янській - 20, в Старобільській - 17 [15, с. 63 - 64]. В 1930 р. було утворено вже 450 російських сільрад (всього національних - 1121) [1, с. 47].

Крім роботи з виділення російських національних сільських рад в 1927 році були утворені й російські національні райони. Наприклад, в Харківській окрузі були створені 4 російські райони: Велико - Писаревський (95 % населення - росіяни), Олексіївський (91 % росіяни), Старовірський (97 % росіян), Чугуєвський (83, 1 %) [15, с. 64].

В російських національних районах органи виконавчої влади (райвиконкоми, сільради) використовували російську мову. Це мало сприяти піднесенню політичної активності населення, і перш за все сприяти їх участі у виборчих кампаніях до рад. Під час виборів до сільських рад в Харківській окрузі в 1926 році на виборах явка в місцях компактного проживання росіян складала, наприклад, в Старовірівському районі 49, 8 %, в Чугуївському районі - 46, 4 %. Після виділення цих районів в російські територіально - адміністративні одиниці явка виборців зросла і становила 54 % і 48,2 % відповідно [15, с. 64].

Задачами по роботі з російською нацменшиною були також: організація педагогічних вузів з російською мовою викладання, створення мережі судових камер, підготовка російськомовних судочинців для обслуговування росіян, друк російськомовної літератури [11, с. 18].

Оскільки клас пролетаріату, в основному представлений етнічними росіянами, був проголошений правлячою партією класом правлячим, тому для забезпечення його інтересів, а також у зв'язку з тим, що російська мова була мовою загальносоюзного використання, російській мові надавалися певні переваги у порівнянні з мовами інших національних меншин. Запроваджувалося обов'язкове викладання російської мови в школах, обов'язкове публікування урядових наказів поруч з українською також і російською мовами. Отже, визнання особливого статусу російської мови значно сприяло розвитку культури росіян в умовах посилених темпів українізації 1920-х років.

По мірі прискорення темпів українізації зростала потреба в обслуговуванні рідною мовою російської меншини і створенні національних територіально - адміністративних одиниць. В 1930 р. вже існувало на сході УСРР 9 російських національних районів (для порівняння: всього в Україні існувало 26 національних районів). В 1931 р. із 380 районів на Україні - 25 були утворені за національною ознакою. 8 районів були російськими (на Харківщині залишилося 3 російські райони - Олексіївський, Чугуївський, Велико - Писаревський, а Старовірівський - було розформовано) [13, с. 18].

М. Скрипник зазначав: "Національні сільради та національні райони - це не тільки адміністративні об'єднання, адміністративні одиниці даних національностей, а це певні державні одиниці даних національностей, це загальний шлях радянської влади ... Нашим завданням стоїть організувати самоврядування і всю державну роботу цих одиниць перевести на національні мови (школи, суди, адміністративні установи)" [1, с. 78].

Створення національних районів, національних сільрад не могло певною мірою вирішити питання з російською мовою, бо якщо всередині цих національних районів росіяни вільно використовували рідну мову, в зносинах з органами влади поза межами національних районів, в вищих навчальних закладах і т. п. вони зіткалися з потребою розуміння української мови. Небажання росіян вивчати українську мови приводило до їх скарг на ущемлення громадянських прав. Хоча в УСРР було офіційно проголошено про рівноправ'я російської та української мови (ці мови вивчалися у всіх типах шкіл: російських, українських, єврейських, польських, німецьких, грецьких і т. п.), російськомовні громадяни досить негативно сприймали українську мову і політику українізації.

Піднесенню незадоволення росіян та російськомовних громадян УСРР сприяла поведінка ряду