Реалізація проекту запровадження загальної початкової освіти у Харківській губернії на початку ХХ століття

Жуков Сергій

Запровадження загальної початкової освіти в земських губерніях Російської імперії на початку ХХ століття належить до маловивчених сторінок вітчизняної історії. Серед істориків, педагогів та публіцистів - сучасників тих подій найбільшу популярність мала тематика історії педагогічного та громадського руху за обов'язковість навчання [34], розгляд окремих сторін процесу реалізації державної програми, таких як законодавча база, принципи фінансування [2; 13; 20; 40], перегляд навчальних програм [15] тощо. Спроби підбиття підсумків, узагальнення досвіду введення загальної початкової освіти, зроблені в 1910-х роках [6; 13; 36; 39], теж мають історіографічну цінність, але автори цих праць не намагались охопити й проаналізувати всі сторони складного процесу запровадження обов'язкової освіти, через те, що він все ще тривав.

Радянська історіографія взагалі ігнорувала дану тематику, через те, що сам факт значної активізації урядової активності в галузі освіти на початку ХХ століття суперечив догмі про антинародність царського режиму, який намагався тримати народ в темноті й неуцтві. Більше того, одного з головних ініціаторів запровадження обов'язкової початкової освіти, П. Столипіна офіційна ідеологія характеризувала як завзятого реакціонера, з таких же позицій розглядалась освітня політика його уряду [18, с. 29-30]. Запровадження обов'язкового навчання за поодинокими виключеннями [16, с. 186-188] замовчувалось навіть у спеціальних дослідженнях, присвячених історії освіти, згадки про реалізацію проекту з'являються лише з середини 1980-х років [9, с. 131].

На сучасному етапі серед українських дослідників зросло зацікавлення непопулярними раніше темами, але чимало сучасних авторів акцентують увагу на гальмуванні урядом земських ініціатив у галузі освіти [8, с. 73; 19, с. 41], стверджують, що «царський уряд не бажав дійсно сприяти освіті селян» [31, с. 15] Деякі аспекти запровадження загальної початкової освіти в українських губерніях було розглянуто в ряді сучасних дисертаційних досліджень [5, с. 11; 12, с. 15]. Вагомим внеском у історіографічну розробку теми стала стаття І. Захарової [11], щоправда, у ній більшість уваги приділено земській діяльності у Київській та Полтавській губерніях, тому історія введення загальної початкової освіти в Харківській губернії на початку ХХ століття потребує окремого дослідження.

Джерельну базу статті складають нормативні акти [24] видання Харківського земства [7; 25], періодика [3; 26; 29; 37; 43] та матеріали Державного архіву Харківської області (ДАХО) [4].

Розгляд всього комплексу заходів по запровадженню обов'язкового навчання, що включали розширення мережі народних училищ з розрахунком охоплення всіх дітей шкільного віку, зміни у навчальних програмах, вирішення учительського питання, а також участі у цих процесах земств Харківської губернії визначають завдання дослідження.

Історія утвердження в урядових та громадських колах точки зору про необхідність запровадження загальної початкової освіти нараховувало не одне десятиріччя. Ще у 1860-х - 1870-х роках ряд земських та державних діячів, у їх числі й міністр народної освіти Д. Толстой, висували відповідні пропозиції [23, с. 4]. Було навіть складені проекти по введенню обов'язкової освіти як в окремих земських губерніях, так і в усій європейській частині Російської імперії [16, с. 186]. Кожен з них передбачав величезні витрати (що, як з'ясувалось пізніше, було багато в чому пов'язано із недосконалістю методики розрахунків), які державний бюджет не міг витримати.

Через недостатній рівень урядової активності у галузі народної освіти у другій половині ХІХ століття ряд російських земств розпочинають створення структурованої шкільної мережі з метою поступового охоплення нею усіх дітей шкільного віку. Харківські губернські збори поставили таке завдання для губернської шкільної комісії у 1896 році, за два роки було завершено складання плану та правил запровадження загальної початкової освіти. Дітьми шкільного віку вважались діти 8-12 років, за мету ставилось залучення до шкільної освіти 60% дітей (усіх хлопчиків і 20% дівчат), передбачалось реформування учбових програм і переведення усіх народних училищ на трирічний курс навчання. Правила вводили поняття шкільного району - території радіусом у три версти зі школою в центрі. Тоді ж було закріплено санітарні норми та вимоги до шкільних будівель, норми навантаження вчителів [30, с. 8-11]. Однак, відсутність належної державної підтримки істотно гальмувало втілення програми в життя.

На межі ХХ-ХХІ століть ідея необхідності обов'язкової початкової освіти стає домінуючою серед освіченої частини російського суспільства, перетворюється на одне політичних гасел [36, с. 8]. Це дуже яскраво проявилось під час першої російської революції. Так, до резолюцій першого та другого селянських з'їздів було включено пункти про необхідність загальної початкової освіти [28, с. 119]. Урядові кола теж не могли ігнорувати це питання. Низький рівень грамотності у Російській імперії порівняно із провідними західними країнами негативно впливав на міжнародний авторитет держави, економічний прогрес потребував підвищення освітнього рівня населення задля інтенсифікації модернізаційних процесів. Виправлення становища стало одним із завдань уряду. Сучасна російська дослідниця Т. Філоненко схильна розглядати запровадження обов'язкового навчання як складову частину столипінської аграрної реформи [35, с. 138-139]. Міністерство народної освіти для досягнення поставленої мети мало поєднати зусилля із органами місцевого самоврядування.

20 лютого 1907 року урядова комісія подала на розгляд Державної думи законопроект про запровадження загальної обов'язкової початкової освіти у земських губерніях [14, с. 456].