Під час археологічних досліджень у цьому регіоні було вивчено питання про стародавню столицю Хорезма - місто Кят, яке загинуло внаслідок зміни русла ріки Амудар'ї. Попередні дослідники пов'язували його місцезнаходження із сучасним містом Шаббазом. Під час розвідок О. І. Тереножкін дослідив розвалини, які знаходилися у старій частині міста Шаббаза. У конструкції веж, що збереглися, були риси, що притаманні фортифікації XVIII - першої половини ХІХ століть. Але на відстані 2,5 км від нього, посередині озера знаходяться розвалини фортеці Піль-кала, які на думку науковця, можна було співвідносити із замком хорезмшахів (Фіра) в Кяті [8, с. 169 - 172].

Однак через напружені відношення з керівником експедиції С. П. Толстовим, у 1939 році Олексій Тереножкін покинув Хорезмську експедицію. В 1940 році він проводив розкопки пагорба Ак-тепе поблизу Ташкента, що дозволило більш детально дослідити будови доарабських фортець [15]. У цьому ж році він проводив дослідження при будівництві Великого Ташкентського Каналу, в ході яких були отримані матеріали періоду від кам'яної доби до середньовіччя, що актуалізувало питання періодизації [13]. Також у 1940 році науковець проводив розкопки бургулюкської культури на території Ташкентського оазису. Перші матеріали цієї культури були отримані у 1934 році Г. В. Григор'євим. Проте, як самостійну культуру її виділив О. І. Тереножкін після розкопок по Бургулюксаю. Згодом комплекси цієї культури були знайдені в Ташкенті, Куланчітепе, Чангтепе [1, с. 198].

У 1945 році була створена Самаркандська археологічна база, керівником якої став О. І. Тереножкін. Учений зміг зібрати різноманітний археологічний матеріал, систематизувати й побудувати на його основі періодизацію стародавнього та середньовічного Самарканда. Треба зазначити, що Олексій Іванович, довів давність Самарканда (домонгольського Афрасіаба), розпочавши його історію з VI ст. до н.е., хоча до цього вважалося, що місто цікаво лише для вивчення середньовічного періоду [7; 1, с. 274;].

Весною 1946 року О. I. Тереножкін при відвіданні Інституту історії, мови та літератури Таджикістанського філіалу АН СРСР дав характеристику деяким речам, що там зберігалися. Бронзова провушна сокира, порівняно легка й фігурно вигнута, була бойовою зброєю. Аналог її є в Самаркандському музеї культури. Інших знахідок подібних сокир у Середній Азії на той час не було відомо. Їх важливість полягає в тому, що вони проливають світло на бронзову епоху центральних районів Середньої Азії (середина II тис. до н. е.) [6].

У 1947 році Олексій Іванович Тереножкін брав участь у Согдійсько- Таджикській археологічній експедиції під керівництвом О. Ю. Якубовського. Основною метою було дослідження розвалини давнього міста Пянджикента та його околиць. Наукова значимість цих розкопок полягала в тому, що дофеодальні міста були одним з найменш досліджених питань археології Середньої Азії [20]. Дослідження у кухендизі Пянджикента підтвердили висновок про існування міста в доарабський час. Олексій Іванович досліджував ділянку, на якій культурний шар сягав 5 - 6 м. До часу існування міста належать 11 согдійських монет, що чеканилися за китайським зразком. Вони, а також культурні залишки, є доказами того, що кухендиз Пянджикента виник не раніше VII ст. й занепав у другій половині VIII ст. Більш давніх культурних залишків не було знайдено [14, с. 82 - 93].

Під час чисельних розкопок було зібрано значну кількість кераміки. Однак тема керамічного виробництва була майже не досліджена й не висвітлена в науковій літературі. О. І. Тереножкин зміг виокремити три етапи у виробництві посуду в доарабському Хорезмі, вивчити техніку виготовлення на базі етнографічних аналогій [12].

При дослідженні орнаменту срібного позолоченого блюда, знайденого ще в 1909 році науковець співвідніс його з матеріалами, отриманими при дослідженнях архітектурних пам'ятників мертвого оазису Беркут-кала. Олексій Іванович дійшов висновку, що історію хорезмського мистецтва необхідно починати ні з мавзолею Ізмаїла Самани (Х ст. н. е.), а на декілька століть раніше[10].

Як вказувалося вище, питання періодизації окремих регіонів і міст Середньої Азії було дуже актуальним у той період. Тому не дивно, що ця проблематика посіла провідне місце у наукових розробках О. І. Тереножкина. У 1938 році науковець склав історико-археологічну періодизацію Киргизії та Казахстану від періоду неоліту до перших століть нашої ери [11].

У 1945 році Олексій Іванович запропонував першу історико - археологічну періодизацію міста Самарканд почавши його історію з VI ст. до н. е. і закінчивши монгольською навалою. В історичному розвитку цього міста вчений виділив сім періодів, причому археологічне підтвердження деяким він так і не зміг знайти [9].

У подальшому науковець склав історико-культурну періодизацію Согду і Чачу - одних з стародавніх центрів іригаційного землеробства. Вчений освітив період від доби бронзи (ІІ тис. до н.е.) до монгольської навали [16]. Ця періодизація була останньої науковою проблемою, пов'язаною з археологією Середньої Азії, яку вирішував Олексій Іванович Тереножкін. Подальші наукові дослідження вченого були пов'язані з територією сучасної України.

На сьогоднішній день періодизація Самарканду, свого часу запропонована О. І Тереножкіним, є загальновизнаною. Сучасні дослідники археологічної експедиції MAFUZ вказують на те, що хронологічні розбудови науковця і зараз залишаються вірними, вони лише доповнюються та частково корегуються [3, с. 15]. Крім цього, хронологічна шкала бургулюкської культури,