Шлях авангардові й експериментаторству в українській музиці прокладав композитор, диригент, педагог Б. Лятошинський. В Західній Україні плідно працювали композитори Л. Січинський, А. Вахнянин, Ф. Колесса, С. Людкевич, Н. Нижанківський, В. Барвінський, Й. Витвицький. У Львові відкрився оперний театр (1900 р.), Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка (1907 р.). Тут працювали талановиті співаки С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський, О. Руснак та ін. Культурно-просвітницьку роботу провадили музично-співацькі товариства "Руська бесіда", "Торбан", "Боян".

Проте культурне піднесення в Радянській Україні майже припиняється у 1932—1933 рр., відомих як час "розстріляного відродження", коли розпочалось масове знищення талановитих діячів української літератури, мистецтва, науки. Саме тоді розпочинається тотальне підкорення всіх форм професійної культури ідеологічним та естетичним догмам соціалістичного реалізму, що мало трагічні наслідки для духовного життя народу. Навіть талановиті радянські письменники, поети, художники, режисери, які дебютували в 30-х рр., змушені були орієнтуватися на пересічні ідеологічні стандарти та художні прийоми.

Прикладом може бути поезія А. Малишка, драматургія О. Корнійчука. Поезія А. Малишка багато в чому споріднена з народною поетичною творчістю, є романтично піднесеною, музикальною. Його вірші, які поклав на музику П. Майборода ("Київський вальс", "Пісня про рушник", "Стежина"), О. Білаш ("Цвітуть осінні тихі небеса"), отримали народне визнання. Проте в А. Малишка можна знайти чимало кон'юнктурних творів. Зокрема, про його збірку віршів, присвячених Т. Шевченкові, критик І. Дзюба писав: "Чимало в книжці велемовності і суєслів'я. Надміру в ній вишневих садків, дніпрових хвиль, світанків і зір, рушників і калинових грон, чебрецю, а зовсім немає куди важніших складників Шевченкової поезії".

У 30-х рр. розпочалася кар'єра драматурга, громадського діяча О. Корнійчука. В 1933 р. на всесоюзному конкурсі в Москві його п'єсу "Загибель ескадри" відзначили премією. Успішно йшли в театрах "Платон Кречет" (1934, 2-га ред.— 1963 р.), "Правда" (1937 р.), "Богдан Хмельницький" (1939 р.), "Фронт" (1942 р.), "В степах України" (1941, 2-га ред. — 1963 р.), "Макар Діброва"

(1948 р.). "Сторінки щоденника" (1964. р.), "Пам'ятьсерця" (1969 р.) тощо. Персонажі багатьох творів Корнійчука позначені виразною індивідуальністю, автор прагне до психологічного аналізу. Про значення творчості О. Корнійчука в тогочасному культурному житті свідчить те, що виконанням ролей у його п'єсах прославили себе актори А. Бучма, Ю. Шумський, Д. Мілютенко, Н. Ужвій, В. Доб-ровольський, П. Нятко, О. Ватула, М. Яковенко, О. Кусенко та ін.

Водночас драматургії О. Корнійчука притаманні соціальний схематизм, спрощеність життєвих ситуацій, відхилення від життєвої правди. Послідовне дотримування "лінії партії", вірність принципам соціалістичного реалізму — все це сприяло не лише мистецькій, але й політичній кар'єрі драматурга, який був керівником Спілки письменників України (1946—1953 рр.), головою Верховної Ради України (1959—1972 рр.), лауреатом державних премій.

Трагічно склалася доля О. Довженка — одного з провідних діячів національного й світового кіномистецтва. До значних здобутків митця належать фільми "Звенигора" (1928 р.), "Арсенал" (1929 р.), "Земля" (1930 р.), "Іван" (1932 р.), "Аероград" (1935 р.), "Щорс" (1939 р.). Він був також автором документально-публіцистичних фільмів, п'єс, автобіографічної повісті "Зачарована Десна" (1957 р.), кіноповісті "Повість полум'яних літ" (1944—45 рр,, екранізована в 1961 р. Ю. Солнцевою) тощо. Митець надзвичайного таланту, О. Довженко змушений був багато в чому обмежити свій творчий пошук, коли після фільму "Земля" його почала переслідувати офіційна критика. Зокрема, нереалізованим залишився його намір екранізувати повість М. Гоголя "Тарас Бульба", сценарій до якої був написаний у 1940 р. "Автобіографія" та "Записні книжки" О. Довженка свідчать про його непересічність, а кінострічка "Земля" визнана найкращим фільмом всіх часів і народів.

Література

1. Віта В. Золоте шиття: Вибране. — Т. 1. — К., 2002.

2. Говдя П. Українське мистецтво другої половини XIX — поч. XX ст. — К., 1964.

3. Губерський Л.,Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. — К., 2002.

4. Дашкевич Я. Українізація: причини і наслідки // Слово і час. — 1990. — № 8.

5. Історія світової та української культури. — К., 2002. Історія української та зарубіжної культури, — К., 1999. Історія української та зарубіжної культури. — К., 2002. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі XIX—XX ст. — К., 1993.

6. Коцка А. Малярство. — Л., 2002.

7. Культурне відродження в Україні. Історія і сучасність. — Тернопіль, 1993.

8. Курбас Л, Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.

9. Макаров А. Світло українського бароко. — К., 1994.

10. Русанівський В, Культура українського народу. — К., 1994.

11. Сініцина А. Історико-філософські ідеї українського романтизму. — Лм 2002.

12. Стяжкіна О. Жінки в історії української культури другої половини XX століття. — Донецьк, 2002.

13. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. — Л., 1992.

14. Традиція і сучасне в українській культурі. — X., 2002.

15. Українська та зарубіжна культура. — К., 2000.

16. Хвильовий М. Твори: У 2 т. — К., 1991. — Т. 2.

17. Шаповал Ю. Сталінізм і Україна. — К., 1993.