Проголошення і будівництво незалежної української держави у 90-ti pp.

План

1. Перебудова в срср ів україні

2. Акт проголошення незалежності україни

3. Внутрішня політика незалежної україни

4. Соціально-економічне становище в незалежній україні

5. Конституційний процес. нова конституція держави

ПЕРЕБУДОВА В СРСР ІВ УКРАЇНІ

Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. її метою було виправити деформований соціалізм, врятувати систему, прилаштувати соціалізмові існуючому "людське обличчя". Почалися процеси демократизації суспільства, активізація громадської думки, поліпшення економічних показників тощо. Проте перебудова гальмувалась через спрощений командний підхід до реформування. Стара система працювала й далі за інерцією, не було узгодженої концепції реформування, занадто вузьким було коло реформаторів у самій КПРС, а вузька соціальна база для проведення реформ не сприяла їх успіхам.

Проте перебудова залишається об'єктивно існуючим історичним періодом з чіткими хронологічними межами, тобто від проголошення курсу на перебудову — до розпаду КПРС і СРСР.

Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду. На першому етапі перебудови були оприлюднена її стратегія: нове політичне мислення, радикальна економічна реформа, демократизація всієї політичної структури.

Починалася перебудова з покращення інформованості населення країни. Відродився дореволюційний термін "гласність". Тоді під гласністю розуміли інформацію, яка пробивалася через перепони офіційної цензури. Радянське суспільство за ступенем закритості набагато випереджало дореволюційне суспільство Російської імперії. Радянський тоталітарний режим відзначався мертвящою серйозністю свого офіціозу і політичних доктрин.

В перші роки перебудови Україна залишалась під контролем консерваторів, яких очолював перший секретар ЦК Компартії України В.Щербицький. Республіка аж до 1989 року, поки М.Горбачов не зняв В.Щербицького з посади, була справжнім заповідником застою.

Одним з перших гасел перебудови було "прискорення". Малося на увазі прискорення темпів економічного розвитку. Гласність, яка почала висвітлювати і економічне життя України, давала інформацію, яка змушувала задумуватись навіть найбільших оптимістів. Масштаби економічної кризи України давали мало підстав для покращення життя і добробуту народу.

Командні методи керівництва економікою залишалися незмінними. Малося на увазі, що основні ідеї реформи управління економікою полягають в поєднанні централізованого директивного планування з наданням підприємствам певної свободи. Про те, щоб замінити адміністративно-командний метод ринковим механізмом, не могло бути і мови.

Тим не менше перебудова управління економікою в Україні набула великих розмірів. Було ліквідовано 103 республіканських органи управління, управлінські функції центру були передані місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Було також ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки. Були також реорганізовані 1 500 підприємств, цехів, дільниць та інших структурних підрозділів. Майже на 80 тисяч чоловік скоротився управлінський аппарат.

Економіка України була зорієнтована Москвою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини і палива. Відповідно виробничі плани для УРСР складалися теж в Москві. Тому за роки перебудови економічне становище України погіршувалося дедалі більше.

Принизливість і небезпеку цілковитої залежності від Москви громадяни України особливо гостро відчули в 1986 p., коли 26 квітня сталася катастрофа на Чорнобильській ЛЕС Радянське керівництво на чолі з М.Горбачовим приховувало страшну небезпеку, яка нависла над мешканцями Києва і навколишньої території, що безпосередньо прилягала до Чорнобиля. Через чотири дні, 1-го травня в Києві як завжди пройшла святкова демонстрація, були влаштовані народні гуляння, а для дітей був проведений конкурс малюнку на асфальті. І це в той час, коли над містом особливо інтенсивно розповсюджувалися радіоактивні викиди. Саме ж керівництво України вивезло своїх рідних і близьких з радіоактивно небезпечного Києва до Криму.

Тільки через дев'ять днів після катастрофи на Чорнобильській АЕС про неї було оголошено офіційно. Страшні наслідки катастрофи не піддаються точній оцінці. Площа, яка постраждала від катастрофи, становить 1/12 території України. До зони обов'язкового відселення потрапили 92, а до зони гарантованого державою добровільного відселення — 835 населених пунктів. Біля 1 500 населених пунктів перебувають під постійним радіоекологічним контролем. Особисту трагедію переживають люди, які потрапили в зону дії радіації. їх здоров'я неухильно погіршується, десятки тисяч з них передчасно померли. Непередбачуваними є катастрофічні наслідки Чорнобиля для генофонду нашого народу. Цілі покоління вже живуть, а наступні будуть жити, скалічені радіацією. Не отримали від держави належної допомоги і ліквідатори катастрофи.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС стала своєрідним каталізатором, що прискорив процес здобуття незалежності України.

Формувалася соціальна база перебудови, виникали і зміцнювалися неформальні організації. В Україні у 1987 р. були створені Український культурологічний клуб у Києві, "Товариство Лева" у Львові, "Народний союз сприяння перебудові" в Одесі. Явочним порядком стали відбуватись мітинги, демонстрації, збори. Це був другий етап.

На третьому етапі зароджується багатопартійність в Україні. Була створена Українська демократична спілка, політизує свою діяльність Українська Гельсінська Спілка (УГС).

Поглиблення процесу перебудови було прискорено І з'їздом Рад СРСР. Під тиском громадськості в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про мови в Українській РСР". Цим документом юридично закріплювався державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх народів, які проживали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування української мови як мови корінного народу. У відповідності з законом протягом п'яти років українська мова повинна була замінити російську в діяльності державних установ.

Політичний плюралізм сприяв появі масових рухів та організацій. Восени 1989 р. у Києві відбувся установчий з'їзд Народного руху України (НРУ), міцніє робітничий рух. Цією активізацією низів суспільства ознаменувався четвертий етап перебудови.

П'ятий етап перебудови ознаменувався загостренням протиріч у суспільстві. Все більш консервативними стають керівники СРСР, все більш рішуче виступають за перебудову як за зміну всього існуючого ладу — неформальні організації, нові українські політичні партії, народні маси. В цей час (лютий — грудень 1990 р.) відчутним став спад в економіці. Політичне життя України набуває більш активних форм. Головною його подією стали березневі вибори 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради УРСР. У новому парламенті утворилась більшість (група 239) і опозиція— Народна рада (125 осіб). Парламентська опозиція з перших днів відіграла помітну роль у політичній сфері. Саме з її ініціативи 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Опозиція влаштувала масові страйки восени того ж року. В результаті масової жовтневої голодовки студентів у 1990 р. змушений був піти у відставку голова уряду республіки В. Масол.

Одночасно з активізацією народних мас відбувається радикалізація політичних сил— партій і організацій. Так, НРУ на своєму з'їзді у жовтні 1990 р. висуває гасло: "Від народного руху за перебудову —до народного руху за відродження суверенітету України".

Кінець перебудови припадає на грудень 1990 р. — серпень 1991 р. Це одночасно і шостий її етап. Катастрофічним став спад виробництва. Для подолання кризових явищ були спроби зробити Україну незалежною.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Всесоюзні відомства поступово випускали владу із слабнучих рук, втрачали контроль над економікою республіки, загальносоюзна власність на території України стала республіканською, створювалась національна валютна система.

Вмираючий режим спробував взяти реванш: 19 серпня 1991 р. у Москві розпочався заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), хоча завдяки русифікованим засобам масової інформації він більш відомий як ГКЧП.

В Україні компартійне керівництво на чолі з Л. Кравчуком закликало до спокою і витримки. Та перебіг подій показав, що тільки опозиція була проти заколотників.

Спроба путчистів здійснити державний переворот прискорила хід подій. Навіть людям, далеким від політики, стало зрозуміло, що ця влада вичерпала свої потенційні творчі можливості і давно вже стала ворожою своєму власному народові. Розпад СРСР як унітарної держави почався з Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. сталися події, які визначили надовго долю української державності — понад 90% громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, проголосували за незалежність України; був також обраний Президент республіки—Л. Кравчук.

Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістичної світової системи у "холодній війні"; втрата контролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР (згадайте лише виступ М. Горбачова у зв'язку з початком війни у Перській затоці і наростання воєнного конфлікту в Югославії).

Регіональними факторами, що сприяли нам, була політична і економічна криза в СРСР; втрата Москвою контролю за становищем на місцях; майже всі союзні республіки заявили про вихід з СРСР, особливо після невдалого путчу; проімперські дії нових керівників РРФСР, які заявили себе правонаступниками СРСР, прискорили "парад суверенітетів".

Третьою групою факторів, які сприяли процесам державотворення, були національні. Серед них — існування в Україні системи ще радянських органів державного управління, а також бажання київської номенклатури позбутися московської влади. Звичайно ж, дуже важливе значення мала активізація національно-демократичного крила політичних організацій України. А впевненості і рішучості їм додавала індефсрентність силових