ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Українське суспільство виходило з політичних катаклізмів, маючи багатий запас нових політичних понять, але не готовим до державотворення. Соціалістичні ідеї в тому вигляді, в якому їх втілювали у життя на шостій частині земної кулі (таку територію займав СРСР), виявилися остаточно скомпрометованими і втратили значення орієнтиру суспільного розвитку. А своєї науково обгрунтованої моделі державного будівництва в Україні не було.

Отже, багатий запас нових політичних понять — це єдине, що мало українське суспільство, приступаючи до створення своєї держави. "Це печальна вигода тривожних часів, — писав один мудрець. — Вони відбирають у людей спокій і втіху, а навзамін дають досвід та ідеї. Це і є початком політичних роздумів. Цим пояснюється звичайне явище — посилена робота політичної думки під час і після суспільних потрясінь".

До незалежності Україна йшла довгим шляхом і дорого за неї заплатила. Наша держава отримала широке міжнародне визнання. Була підписана також серія політичних та економічних угод із сусідніми і далекими державами. Почалося структурування суспільства. Головним нашим здобутком є збереження міжнаціонального миру в складних умовах. Завдяки цьому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон не тільки в СНД, а й у всьому сьогоднішньому світі.

Правда, замість поліпшення життя маємо його катастрофічне погіршення. Замість ефективної адміністрації маємо пониження її компетентності. Відсутня також забезпеченість всім золотим запасом країни національної валюти — гривні. Очевидну кризу переживають преса, книгодрукування, освіта тощо. Якоюсь мірою заспокоює лише те, що кризові явища, з якими ми зіткнулися, не обов'язково українські, їх переживають всі країни колишнього СРСР і всі колишні соціалістичні країни Східної та Центральної Європи.

Відсутність законодавства, що розмежовувало б повноваження центру й регіонів, загрожує Україні розпадом на 26 феодальних вотчин. З неефективності економіки виростають саботаж і злочинність. Тягар реформ перекладається на трудові верстви, мотив знаходиться в неминучості жертв заради майбутнього. Із загрозливою швидкістю зростають соціальна диференціація і соціальні контрасти. Здається, світова художня література не знає прикладів, коли про героя, який робить гроші, говорилося б позитивно. Українська література тим більше не знає таких прикладів.

Основним мотивом розпачливої критики з боку демократів є засилля на всіх рівнях старої партійної номенклатури. Дійсно, вона скрізь, а особливо у провінції, залишається єдиною реальною владою.

Важливо також враховувати особливості сучасного політичного становища в Україні. Потрібен час для демонтажу кадрових структур такого масштабу, для їх кардинальної заміни. Слід пам'ятати, що серед успадкованих кадрів немало людей, які еволюціонували у своїх настроях разом з усім суспільством і готові служити новій державі. Крім того, демократична держава формує свій апарат не за політичною ознакою, а за діловою, професійною. Досвід перебудови національно-демократичних сил при владі в західних областях України показав, що навіть тут вони не мають достатньої кількості своїх кадрів.

Тому зразу ж виникла проблема: ставити на керівні пости патріотів чи спеціалістів-професіоналів. Як завжди буває, серед бажаючих зайняти керівні посади виявилося більше "патріотів", ніж кваліфікованих спеціалістів з тих чи інших галузей народного господарства.

Президент особливо зараз змушений опиратися на ті політичні групи, суспільні сили та структури, які можуть повести за собою маси. Вважається, що ліквідація старого держапарату привела б до спалаху напруженості. Тому вихід із становища у демократів один — збільшувати свій реальний вплив у суспільстві. І обов'язково формувати свій професійний корпус претендентів на урядові посади. Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є наслідком політичної нерозвиненості суспільства.

Особливість сучасного етапу розвитку України полягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградуючою старою елітою. В радянські часи цього не відбулося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номенклатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефективних серед республік СРСР.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Сподівання більшості населення України на економічне процвітання, підкріплені оцінками західних експертів, були однією з головних причин голосування за незалежність на референдумі.

Однак роки незалежності принесли багатьом розчарування. Добробут погіршувався. Екологічні проблеми, незадовільний стан охорони здоров'я і соціальної сфери призвели до скорочення населення у державі.

Соціально-економічна ситуація в Україні значно загострилася після того, як Росія на початку 1992 р. запровадила лібералізацію цін. Це призвело до їх різкого підвищення і напливу грошової маси з Росії та інших держав колишнього СРСР в Україну. Запровадження з 10 січня 1992 року українських купонів багаторазового використання лише деякою мірою пом'якшило ситуацію. Стрибок цін на різні товари коливався у межах від 3 до 50 разів. Підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій не компенсувало значного зниження життєвого рівня населення. Особливо постраждали від "лібералізації" малозабезпечені верстви.

У таких умовах Україні довелося робити перші реальні кроки до ринкової економіки. Щоб зламати неефективну командно-адміністративну систему господарювання, необхідно було роздержавити економіку, зробите її багатоукладною. Правовою основою формування приватного сектора економіки стали прийняті Верховною Радою закони "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (06.03.92.). "Про приватизацію майна державних підприємств" (04.03.92) та прийнятий того ж дня Закон України "Про приватизаційні папери". 13 березня 1992 р. був прийнятий Закон України "Про іноземні інвестиції". Ці та деякі інші закони сформували в основному правову базу для приватизації. Однак темпи і якість ринкових перетворень в Україні лишаються вкрай незадовільними. Економіка перебуває у стані глибокої кризи. Виступаючи у Верховній Раді України з програмою соціально-економічних реформ, Президент Л. Кучма констатував фактичний провал аграрної політики. Сільське господарство і досі є найбільш невпорядкованою сферою економіки.

Правда, указ Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" був тим стимулом, що прискорив приватизацію землі. Згідно з офіційною статистикою, в Україні фактично не залишилось ні колгоспів, ні колективних сільськогосподарських підприємств (ксп).

Серед причин катастрофічного стану господарського життя спеціалісти називають наступні. Структура виробництва в Україні була підпорядкована імперським інтересам. Лише третина виробничо-технологічних циклів промисловості брала початок і завершувалась в республіці. Частка проміжного продукту в 1,5 рази переважала частку кінцевого. Коефіцієнт залежності України від імпорту становив 41%, тоді як Японії — 14%, а США — 9,5%.

Науково-технічна і технологічна відсталість української важкої промисловості, її величезна енергоємкість призвели до низької конкуренто-спроможності продукції. Ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР майже повністю вичерпались. Негативно позначились на економіці України її повна залежність від кредитно-фінансової політики Росії, збереження "прозорих" кордонів.

Важке економічне становище не дає можливості реалізувати декларовані соціальні програми. Рівень життя основної маси населення продовжує падати, не зменшується заборгованість держави з заробітньої плати.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС. НОВА КОНСТИТУЦІЯ ДЕРЖАВИ

Слово "конституція" латинського походження (від лат. "constitutio" — встановлення). Термін "конституція" вживали ще в період рабовласництва і феодалізму. У Стародавньому Римі саме так називали постанови імператора. В епоху буржуазних революцій XVIII ст. Конституція відіграє роль основного правового акту держави, що визначає основи його політичного і економічного ладу. Першими конституціями в сучасному розумінні цього слова, прийнятими і введеними в дію, були конституції США (1787 p.), Польщі і Франції (1891 p.).

Нині конституцією прийнято називати Основний Закон держави, який приймають згідно з особливим порядком. Вона має найвищу юридичну силу, є основою для розробки законів і нормативно-правових актів. Як правило, для конституції характерна підвищена стабільність, зміни до неї вносяться згідно з особливою процедурою. Держава забезпечує підвищений юридичний захист конституції. У цьому полягає особливість її статусу.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. постало питання про конституційні засади нової держави. Згідно з Законом України "Про правонаступннцтво країни", "до ухвалення нової

Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР".

Наступні роки в конституційному процесі були складними. До старої Конституції внесено сотні доповнень і поправок, дію окремих ЇЇ розділів було зупинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали значною мірою "косметичний характер". На порядку денному постало питання про розробку і прийняття нової Конституції нашої держави.

У 1992 році було сформовано перший склад Конституційної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І. Плющ і Президент України Л. Кравчук. У розробці проекту Конституції активну участь брали вчені-правники, практичні працівники правоохоронних органів, суду, народні депутати. У липні 1992 р. проект Конституції було