Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Виникнення перших українських політичних партій на початку xx ст

Виникнення перших українських політичних партій на початку xx ст.

План

1. Виникнення перших українських політичних партій на початку xx ст.

2. Події революції 1905-1907 pp. в україні

На початку XX ст. з протестами проти переслідувань української мови і культури виступили вчені Київського та Харківського університетів, інтелігенція Полтави, Чернігова, Одеси та інших міст. Пожвавлення національного руху сприяло виникненню перших політичних партій. Більшу частину населення України складали найбідніші верстви. Тому їх партії були дрібнобуржуазними і соціалістичними, антиурядовими. Крім того, в Російській імперії так ніколи і не була прийнята конституція.

Ці дві причини мали своїм наслідком те, що всі українські партії в межах Великої України були на нелегальному становищі або діяли в еміграції. Утворення ж більшості ліберальних партій було реакцією на формування революційно-демократичного партійного руху. Цей рух розділився на дві частини—соціал-демократичну (есдеки) та есерівську (есери). Есдеки і есери й продовжували в майбутньому змагатися між собою за вплив на пролетаріат міст і сіл України, який став рушійною силою в грядущих революціях.

В січні 1900 р. у Харкові члени студентських громадівських гуртків Д. Антонович, О. Русів, М. Порш та ін. заснували Революційну Українську Партію (РУП). Брошура адвоката М. Міхновського "Самостійна Україна" була її першим програмним документом. В газеті РУП "Праця", яка виходила в 1904-1905 pp. у Львові, пояснювалась причина виникнення партії: "Дві причини — брак літератури, присвяченої інтересам сільського пролетаріату і, крім того, брак якої-небудь соціалістичної літератури на українській мові — / викликали до життя РУП, котра поставила своєю метою агітацію і пропаганду серед сільського пролетаріату на Україні".

Група радикалів на чолі з М. Міхновським в 1902 р. відкололась від РУП і заснувала Українську національну партію (УНП), яка виступала за побудову самостійної демократичної держави.

В 1904 р. розділилися думки щодо завдань партії і в національно-соціалістичних групах, що зосталися в РУП. Лівіша течія, що близько стояла до меншовиків, вийшла з РУП і утворила окрему Українську соціал-демократичну Спілку. В ній найбільш відомими були Карась, Антонович, Басок, Кавун, Кириченко.

Решта членів РУП під проводом М.Порша, Л.Юркевича, І. Мазепи, В. Винниченка в 1905 р. перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП).

Восени 1904 р. колишні громадівці створили Українську Демократичну Партію (УДП). На відміну від українських партій в Галичині наддніпрянські партії стояли не на самостійницьких, а на федеративних позиціях.

В жовтні 1905 р. в Києві була створена Партія народної свободи (конституційно-демократична — кадети). Це була партія ліберальної інтелігенції, яка прагнула відчутних перетворень країни парламентським шляхом на основі загальнолюдських цінностей і акумулювала у своїх лавах еліту вітчизняних інтелектуалів початку XX ст. Політичним ідеалом кадетів була парламентсько-конституційна монархія англійського зразка, де панує принцип: "Король царює, але не править". Кількісно кадети складалися з 2000 душ.

Проте переважаючим впливом в Подніпров'ї користувалися російські партії. Серед них найбільшим — РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія), яка в 1903 р. розкололась на більшовицьку і меншовицьку фракції.

ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 pp. В УКРАЇНІ

Становище робітників. На початку XX ст. в Україні налічувалося, за одними даними — біля 1,5 млн. робітників, за іншими — понад 2,5 млн. робітників. З них п'яту частину складали неукраїнці. Закон

1897 p. встановив 12-годинний робочий день. Платню видавали часто продуктами, а не грошима. Умови життя робітників були жахливими.

Ще більш погіршало становище робітників у зв'язку з загальноекономічною кризою на початку XX ст., коли по містах України безробітні нараховувалися десятками тисяч. Зрозуміло, що робітники реагували на це відповідними формами протесту. Почалися страйки, демонстрації, мітинги. Спочатку ці виступи були стихійними, а потім набули більш організованого характеру. Найбільшим з них перед революцією 2905-1907 pp. був загальний всеросійський страйк, який докотився в Україну аж з Баку. У липні—серпні 1903 р. він перекинувся до Одеси, Катеринослава, Києва, потім — до Миколаєва, Єлисаветграда. Страйкувало біля 200 тисяч робітників. Такого в Україні ще не було. Вперше страйкарі висунули вимоги економічного і політичного характеру. Страйк мав організований характер. Керівництво ним здійснювалося за директивами більшовицької фракції РСДРП.

Революційні виступи селян. На початок XX ст. селяни України вже цілих 40 років як були звільнені від панщини та економічних зобов'язань перед своїми панами. Правда, вони були вільними і від власності, від землі. Так, 32500 дворянських маєтків володіли 11 млн. десятин землі, а 3 млн. селянських дворів мали тільки 20 млн. десятин землі.

Тяжке становище селянства та існування поруч нього великопоміщицьких латифундій сприяли зростанню революційних настроїв на селі. Тільки в 1900-1901 pp. в Україні було зареєстровано 670 селянських виступів. Селяни повставали, нападали на поміщицькі маєтки, палили їх, вбивали поміщиків, грабували їх майно. Знищувалися не тільки поміщицькі садиби, але й цукроварні, млини, вирубувалися ліси, оралися панські землі. Влітку 1902 р. селянськими заворушеннями були охоплені Київська, Харківська і Полтавська губернії. Агітація революційних партій ще більше заохочувала селян до виступів проти царського режиму. Осип Гермайзе згодом відзначав, що селянські заколоти літа 1902 р. в Україні були провісниками революції 1905 p., яка, в свою чергу, почалася як аграрна революція ("Нариси з історії революційного руху на Україні. Т. 1, Революційна Українська Партія (РУП).".— Книгоспілка. Б.р.).

Революція 1905-1907 pp. в Україні. Революційні настрої збільшували постійні невдачі на фронті російсько-японської війни.

Влітку 1904 р. російська армія зазнала тяжкої поразки під Ляояном в Маньчжурії.В січні 1905 р. японці захопили Порт-Артур. Російсько-японська війна та поразка в ній Росії у поєднанні з глибокою економічною кризою і безправ'ям народу прискорили революційні події, які почалися з розстрілу робітничої демонстрації у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 р. Хвиля демонстрацій прокотилась і в Україні. Весь 1905 р. був роком піднесення революції.

На думку Д. Донцова, цим роком датується нова доба в історії України. Почався процес демократизації режиму імперії, який в Україні набрав характеру націоналізації всіх форм і проявів суспільного життя. Почався просвітницький і кооперативний рух, виникали господарські організації, політичні партії, українська періодична преса. Рух став приваблювати до себе й байдужі досі нижчі верстви, став масовим. Фундамент його був закладений ще в 1900 р.

Політичною ідеологією українського руху став автономізм. Головним ідеологом цієї, все більш наростаючої течії був М. Драгоманов, а драгоманівство — тим прапором, під яким єдналися майже всі українські політичні партії аж до найновіших часів. Правда, програма М.Драгоманова мала багато хиб. Однією з найголовніших була та, що в зовнішній політиці вона ідентифікувала цілі України з цілями Росії. У внутрішній політиці драгоманівство покладало занадто великі надії на демократизацію Росії, і саме на російських лібералів. Не розумів М.Драгоманов достатньо глибоко природи національної боротьби, сподіваючись, що з падінням самодержавства скінчиться і русифікаторська політика в Україні. Подібно до "мефодіївців", М. Драгоманов не уявляв собі майбутнього України без злуки з Росією.

Однак драгоманівство стало українському національному рухові у великій пригоді, формуючи політичну думку цілих поколінь української інтелігенції XIX і XX століть. З цією програмою українська інтелігенція зустріла революцію 1905 p. І лише вступ на політичну арену російського міщанства (Дума), банкротство лібералів і нечуваний ріст російського націоналізму (з 1908 р.) — нанесли першу поразку драгоманівству.

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною, її вимогами були: ліквідація поміщицького землеволодіння і наділення селян землею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання народові політичних прав і демократичних свобод — свободи

слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлення 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Революція 1905-1907 pp. була і селянською революцією: аграрно-селянське питання було основним соціально-економічним питанням революції. Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянських виступів.

Влітку ж відбулося повстання на панцернику "Потьомкін", який стояв на Одеському рейді. Восени — повстання на крейсері "Очаков" на чолі з лейтенантом П. Шмідтом.

Всеросійський політичний страйк зробився господарем країни. Він вийшов за рамки професійні та місцеві і непомітно переріс в революцію. Завмирають нерви країни — залізниці. Економічне і промислове життя сходить нанівець, тому що з 10 по 16 жовтня в страйкові беруть участь всі залізниці Російської імперії. Страйкували і залізниці України. 10 і 11 жовтня застрайкували Харківська і Катеринославська залізниці, а 17-го — станція Одеса, телеграф у Харкові тощо. Загалом страйкували всі працівники залізниць в кількості три чверті мільйона душ.

Але страйк не обмежується залізницями. Він намагається перетворитись на загальний і досягає своєї мети. Страйк захоплює й Україну. 10-го жовтня розпочинається загальний страйк в Харкові, 11-го в Катеринославі, 13-го — в Кременчузі, 15-го — в Одесі, далі в Полтаві. Всюди завмирає промислове, іноді й торговельне життя. Закриваються освітні установи. До пролетарського


Сторінки: 1 2