Громадсько-політичні організації в тоталітарній системі 20-х років

Формально важливою складовою частиною тодішньої політичної системи в Україні були громадські організації. Наймасовішими з них були профспілки, які у 1922 р.

об'єднували 1300 тис. осіб, у 1931 р. — 2500 тис. У 1920—1921 pp. організаційна структура профспілок зазнала кардинальних змін. До того окремо існували спілки, що об'єднували робітників певної професії незалежно від місця роботи, а також фабрично-заводські комітети на підприємствах і в установах. Відносини між ними були не визначеними. За таких умов встановлення контролю державної партії над профспілками наштовхувалося на труднощі. Тому профспілки було реорганізовано за виробничо-галузевим принципом. Усі працюючі на одному підприємстві або в установі, незалежно від професії, були об'єднані в одну галузеву спілку. До кінця 1921 р. в Україні існувало 24 галузеві спілки — металістів, залізничників, робітників землі й лісу, освіти і культури та ін.

Одночасно з галузевими спілками діяли міжгалузеві територіальні органи, а також губернські, повітові й районні ради профспілок. Функції загальнореспубліканського спілкового органу виконувало Південбюро ВЦРПС. З утворенням СРСР Південбюро ВЦРПС перейменували в Укрбюро ВЦРПС (1924). Створення галузевих і міжспілкових органів дало змогу кардинально впливати на все профспілкове життя. Реорганізація профспілкового апарату була спрямована на послаблення впливу у профспілках соціал-демократів (меншовиків), посилення ролі партії у робітничих організаціях.

Важливим елементом політичної системи були ради. Спочатку до них обирали і представників інших партій. Більшовицьке керівництво вимагало завоювання рад, висунення на всі радянські пости своїх найстійкіших і відданих членів. З усуненням політичних конкурентів КП(б)У почала повністю контролювати ради, встановивши свою монополію на владу.

Формально ради вважалися повновладними органами, але змушені були працювати під постійним наглядом парторганів. ЦК КП(б)У в жовтні 1922 р. видав циркуляр, за яким для керівництва роботою радянських і господарських органів при виконкомах створювались комуністичні фракції, до яких входили всі комуністи — члени виконкомів. Головне їх завдання полягало у впровадженні рішень компартії в діяльність рад.

Дещо складніше, ніж у містах, утверджувалася монополія комуністів на селі, що було зумовлено істотними розбіжностями між селянством і більшовицькою ідеологією та політикою. Селяни були власниками, а більшовики виступали проти приватної власності, не допускали утворення селянських організацій. Для утримання контролю над селом влада вдавалася до різних політичних маневрів. Серед них — розкол села за майновою ознакою, надання штучних переваг пролетаризованим верствам, маніпуляції з нормами представництва у виборах до рад, багатоступінчастий принцип їх побудови, нещадна боротьба з есерівськими партіями, які претендували на представництво інтересів селян, та ін.

Оскільки більшовикам важко було зразу здійснювати контроль над сільськими радами, вони пішли на утворення у 1920 р. альтернативних радам органів — комітетів незаможних селян (КНС). Комнезами проголосили "організаціями державного значення". З їх допомогою партапарат застосовував репресії проти заможних селян ("розкуркулювання"), придушував "політичний бандитизм", викачував зерно з голодуючих місцевостей. Для утримання в покорі КНС у них час від часу проводили чистки, перша з яких відбулася наприкінці 1921 р. Під керівництвом партійних організацій комнезами брали активну участь у перевиборах місцевих рад, усуненні з їх складу "куркульсько-націоналістичних елементів". Вибори до місцевих рад у 1921 р. проходили під гаслом "Комнезаможники, до Рад!".

Комнезами брали активну участь в реорганізації кооперації. При вступі в кооперативні об'єднання члени КНС мали переваги над іншими селянами. Після перевиборів керівних органів сільськогосподарської кооперації 1924—1925 pp. незаможники в них становили 43%, а в споживчій кооперації — 50%. З часом, коли комуністи утвердилися на селі, необхідність в КНС відпала. Було вирішено перетворити їх з організацій державного значення в суто громадські, звільнивши від адміністративно-господарських функцій. Після цього значення комнезамів різко зменшилося. Остаточно вони були ліквідовані у 1933 р.

Важливі ідеологічні функції компартія покладала на комсомол, особливо щодо завоювання і зміцнення її впливу на молодь. Насамперед КП(б)У дбала про зміцнення керівних органів КСМУ партійними кадрами. Лише з березня 1921 р. по травень 1922 р. на керівну комсомольську роботу було направлено до 1000 комуністів.

На початку 20-х років комуністи боролися за молодь у суперництві з іншими партіями та організаціями. Так, Українська комуністична партія (УКП) створила свою молодіжну організацію — Українську комуністичну робітничу юнацьку спілку (УКРЮС). Діяли також Євкомол (легально), а нелегально чи напівлегально — Російська соціал-демократична спілка робітничої молоді (РСДСРМ), секції молоді при есерівських парторганізаціях, анархістські групи, спілки сіоністської молоді (Єврейська сіоністська спілка молоді — ЄССМ, "Маккабі", "Паолей-ціон").

Не було єдності й у самому українському комсомолі. У 1921 р. частина його активу вважала необхідним створення, крім комсомолу, масових об'єднань робітничої молоді у формі спеціальних рад, секцій при профспілках, виступаючи проти залучення до комсомолу молоді з середняків та інтелігенції. Цю групу називали "класовиками". "Масовики" вважали, що треба приймати в комсомол і представників непролетарської молоді, але обов'язково з кандидатським стажем. Унаслідок дискусії "класовики" були кваліфіковані як анархо-синдикалістський ухил, а пропаганда їх ідей визнана несумісною з членством у КСМУ. Для "зміцнення" КСМУ застосовували випробуваний метод — чистку, в результаті якої зі спілки було виключено 17% від загальної кількості членів. Надалі чисельність комсомольських організацій почала різко зростати; за 1921—1925 pp. — у 5 разів.

Більшовики намагалися посилити свій вплив і в дитячому середовищі. У 1920—1922 pp. при клубах, дитячих будинках, школах почали створювати перші дитячі об'єднання: "Юні комуністи", "Юнацька трудова армія", "Юні спартаківці" та ін. Одночасно існувала, пристосовуючись до нових умов, скаутська організація, яка суперничала з комсомолом за вплив на дітей.

19 травня 1922 p. II Всеросійська конференція РКСМ прийняла рішення про утворення піонерської організації. Для керівництва нею в січні 1923 р. при ЦК КСМУ було створено Центральне бюро комуністичного дитячого руху. На заводах, фабриках, в установах, клубах створювались загони піонерів: у грудні 1924 р. в республіці вже нараховують 4290 таких загонів, які об'єднували 200470 піонерів.

Крім дитячо-юнацьких, існували ще й жіночі, творчі, наукові, інженерно-технічні, спортивні організації. У 20-ті роки діяли Міжнародна організація допомоги борцям революції, Товариство друзів повітряного флоту, "Спілка войовничих безвірників" та ін. У 1925 р. ці організації й товариства об'єднували понад 2,5 млн осіб. Делегатські збори жінок-активісток охоплювали 69 тис. робітниць і селянок. Так більшовики створили цілісну систему ідеологічного контролю за всіма верствами і віковими групами населення. Вони сприяли роботі лише тих організацій, які йшли в фарватері "генеральної лінії" Компартії.

Поширення адміністративних методів керівництва призвело до зниження ролі громадських організацій у суспільному житті. Профспілки фактично злились з державними органами, перетворилися на слухняний елемент командно-адміністративної системи. Формалізувалась робота й інших організацій.

У структурі партії та держави утворилась певна піраміда влади, яка складалася з трьох основних блоків: політичного керівництва, апарату і безпосередніх виконавців. Стрижнем цієї піраміди була посадова ієрархія та вольова вертикаль: наказ — виконання.

Партійно-радянська організація суспільства сформувала величезний бюрократичний механізм, який разом із системою надзвичайних органів, що діяли швидко і нерідко протизаконно, гарантував певну стабільність у державі. Відсутність демократичних свобод, гласності, відкритості в політиці забезпечувала високу ефективність пропагандистсько-ідеологічних заходів з обробки свідомості людей. У такому ідейно-політичному, психологічному контексті поступово формувався тоталітарний режим, який почав жорстко контролювати всі аспекти життя суспільства і кожної людини. Монополізація влади, політичне беззаконня фактично усунули трудящих від влади, від власності, поставили їх у підневільне становище перед державою, яка ставала монопольним їх експлуататором.

Націонал-комунізм

На хвилі національного відродження в Україні виникло так зване "націонал-ухильництво" — форма націонал-комунізму, представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом. Його речниками в Україні були Микола Хвильовий, Олександр Шумський, Михайло Волобуєв і Микола Скрипник.

О. Шумський, працюючи наркомом (міністром) освіти, виступив за розширення українізації, неформальне її проведення. Своє розуміння українізації він виклав у квітні 1925 р. на пленумі ЦК КП(б)У, акцентуючи на двох завданнях у національному питанні: "вирощування і зміцнення кадрів з місцевих людей і наближення радянської влади у національних республіках до трудящих цих республік щодо мови і культури... тобто українізація в її широкому суспільно-культурному розумінні". Поняття "українізація" він тлумачив як вивчення української мови й культури, а не перетворення будь-кого в представника української національності.

Спочатку така позиція не викликала спротиву, але Шумський бачив, що до українізації ставляться як до повинності. Своєю поведінкою партійна та профспілкова верхівка виявляла невдоволення цим процесом. Тоді він зважився виступити за необхідність змін у складі партійного і радянського керівництва у контексті завдань, зумовлених українізацією. Але коли Шумський у розвиток ідеї про зміцнення партійних кадрів запропонував Сталіну замінити генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича на українця (пропонувалися В. Чубар, Г. Петровський, М. Скрипник) та висловив пропозиції щодо розвитку українізації, ситуація суттєво змінилася.

Сталін погодився з деякими міркуваннями Шумського, зазначивши, що чимало комуністів не зрозуміли