Звільнення України від окупації. Закінчення Другої світової війни та її політичні наслідки для України

План

1. Звільнення України та завершення бойових дій у Європі

2. Початок відбудови народного господарства України та протистояння

3. ОУН—УПА радянському режиму

4. Політичні наслідки Другої світової війни

Звільнення України та завершення бойових дій у Європі

Звільнення України від окупації та об'єднання українських земель пов'язане з корінним переломом у Другій світовій війні. Він почався перемогою радянських військ під Сталінградом, подальшим розгромом німецьких військ під Курськом і Орлом (липень 1943 p.), капітуляцією Італії перед союзниками й італо-німецьких військ в Африці.

16 грудня 1942 р. війська Воронезького та Південно-Західного фронтів перейшли в наступ, 18 грудня почалося звільнення населених пунктів Луганської області. Під час великих наступальних операцій були звільнені: 23 серпня 1943 р. — Харків, 8 вересня — Донецьк, 6 листопада — Київ. 24 грудня 1948 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні. Найскладнішими воєнними операціями в Україні були: Корсунь-Шевченківська (25 січня — 17 лютого 1944 p.), Кримська (квітень — травень 1944 p.), Яссо-Кишинівська (серпень 1944 р.). У липні 1944 р. під Бродами радянські війська розбили вісім німецьких дивізій і серед них — дивізію СС "Галичина", чисельністю до 10 тис. вояків. З них приблизно 5 тис. вдалося вирватися з оточення, згодом частина з них потрапила в УПА. Для українського народу ця битва була однією з найтрагічніших, оскільки по обидва боки фронту опинилися представники однієї національності. 27 липня 1944 р. був звільнений Львів" На заключному етапі, під час Карпато-Ужгородської операції в жовтні 1944 p., було завдано важкої поразки групам фашистських армій "Північна Україна" і "Південна Україна"; 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а наступного дня — вся Закарпатська Україна. У 1944 р. розпочався закордонний похід радянських військ.

У серпні 1944 р. Румунія вийшла з фашистського блоку держав і перейшла зі своїми збройними силами на сторону держав антигітлерівської коаліції. У зв'язку з переходом радянськими військами радянсько-болгарського кордону 9 вересня 1944 р. жителі Софії підняли повстання, а згодом і Болгарія перейшла на сторону антигітлерівської коаліції. Далі німців було вигнано з Югославії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Греції, Албанії. Особливо складним було становище в Польщі. За наказом емігрантського польського уряду, який перебував у Лондоні, 1 серпня 1944 р. у Варшаві почалося повстання під керівництвом Армії Крайової, яке тривало до 2 жовтня 1944 р. До нього приєдналися деякі частини Армії Людової (її дії спрямовувались Польською робітничою партією). Варшава була повністю зруйнована німцями. У боях загинуло до 200 тис. повстанців і жителів міста. Варшава і західні землі країни були звільнені радянськими військами тільки в січні 1945 р. під час Вісло-Одерської операції. У Будапештській операції була звільнена Угорщина, 9 травня 1945 р. — Прага.

У червні 1944 р. до активних бойових дій радянських військ на Європейському континенті долучилися союзники СРСР — Англія і США. б червня 1944 р. союзні війська висадилися на півночі Франції, в Нормандії для здійснення операцій "Оверлорд" (повелитель) — форсування протоки Ла-Манш. Через два тижні на півдні Франції (у м. Марселі) проведено операцію "Енвіл" (ковадло). Війна на два фронти, чого особливо побоювалося гітлерівське керівництво, для Німеччини почалася тільки в 1944 р.

На завершальному етапі війни в Європі радянськими військами була проведена Берлінська операція (16 квітня — 8 травня 1945 p.). Кульмінацією битви став штурм рейхстагу. 2 травня 1945 р. гарнізон Берліна склав зброю, а 8 травня в передмісті Берліна — Карлхорсті — в присутності представників командування союзних держав було підписано Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини. Так завершилася небувала за своїми масштабами і жорстокістю кровопролитна війна в Європі.

Початок відбудови народного господарства України та протистояння ОУН—УПА радянському режиму

Зі звільненням України розпочалася відбудова зруйнованого війною господарства. Основні зусилля були зосереджені передусім на відновленні роботи шахт, рудників, електростанцій, промислових підприємств. Було вжито заходів для повернення фахівців народного господарства в Україну, демобілізації їх з армії. Значні матеріальні й трудові ресурси були спрямовані з усіх регіонів СРСР в Україну. На селі відновлювалися колгоспи, радгоспи, МТС.

"Досить складним було становище в Західній Україні. Керівники ОУН—УПА, усвідомлюючи неминучість перемоги СРСР, передбачали, що скоріше всього німці вступлять в контакт із західними державами, щоб уникнути радянської експансії. Такі думки спонукали їх до необхідності боротьби з більшовиками. На цій підставі ОУН— УПА організувала широку агітаційно-пропагандистську роботу під гаслом "за самостійну Україну без більшовиків і москалів", всіма силами протидіяла мобілізації місцевого населення в радянську армію, його депортації, розправі з греко-католицькою церквою. Використовуючи терор проти партійно-радянських працівників, правоохоронних органів, командного складу радянської армії, ОУН—УПА прагнула показати свою силу і вселити страх у населення розплатою за підтримку радянської влади.

В результаті населення західноукраїнських земель зазнало важких випробувань. Жертвами диверсій та бойових зіткнень стали тисячі мирних мешканців. Крім того, сподівання керівництва ОУН—УПА на перемогу у боротьбі з радянською владою виявилися марними.

Політичні наслідки Другої світової війни

Після закінчення Другої світової війни переважна більшість українських земель опинилася у складі однієї держави — УРСР.

Україна вперше офіційно увійшла в світове співтовариство, що було засвідчено рішенням міжнародних конференцій держав антигітлерівської коаліції в Ялті й Потсдамі, її участю в заснуванні ООН та іншими міжнародними акціями.

Перемога над нацистською Німеччиною, незважаючи на величезні людські жертви та матеріальні збитки, породила в українському народі сподівання на майбутнє поліпшення життя. З відновленням радянської влади закінчився період невизначеності для населення, яке під час війни перебувало на окупованій території. Встановлення на місцях командно-адміністративної системи поклало край сподіванням на краще життя. Очікування українців на соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя, ліквідацію колгоспної системи, "пом'якшення" ідеологічного режиму не справдилися. Більше того, багатьох людей було піддано утискам беріївських каральних органів, під підозрою знаходилися майже всі, хто перебував на окупованій території (обмеження стосувалися щодо прийому на роботу, зарахування у вищі навчальні заклади, просування по службі тощо). Жорстокі репресії, табори Гулагу очікували значну частину військовополонених. Як покарання за "нелояльність" була застосована масова депортація національних меншин. Зокрема, в травні 1944 р. таку акцію було проведено в Криму, звідки виселили 165 тис. татар, 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірмен.

З січня 1944 р. з Західної України була розпочата депортація осіб, підозрюваних у зв'язках з організаціями націоналістів: декількома етапами — 100 300 членів ОУН—УПА. Загалом цей період став відчутним для західноукраїнських земель, які, об'єднавшись нарешті зі своїми братами на Сході, опинилися водночас відгородженими від звичайної для них європейської політичної та культурної традицій. Незважаючи на це регіон отримав поштовх для модернізації та розвитку всіх сфер життя.

Український народ в роки Другої світової війни виявив неабиякі потуги в боротьбі з фашизмом, у намаганні вибороти свою державність. Розчленованість українських земель між різними державами, участь українців у їх збройних формуваннях, вимушеність воювати один проти одного ще раз переконала національні політичні сили у необхідності боротьби за створення незалежної Української держави.

Література

Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР // Радянська Україна. — 1991. — 31 серпня.

Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе. — К., 1999.

Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів 1734—1775 pp.: У 2-х т. — Київ. 1998 — 2000.

Багатопартійна Українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських партій. — Київ, 1992.

Багринець В. М. Коли і як виникли назви Україна, українці. — Ужгород, 1997.

Бандера С. Перспективи української революції: Збірник творів. — Мюнхен, 1978,

Бар М., Зеленоокий А. Війна втрачених надій: Український самостійний рух у 1932—1945 pp. // УІЖ. — 1992. — №6.

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953—1985 pp. — Львів. — 1992.

Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. — К., 1991.

Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. перша. — Харків, 2000.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний та правовий аналіз. — К., 1994. — Кн. 1.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917—1941 pp.). — К., 1999.

Боєчко В. Ф., Чабан А. Ю. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва // УІЖ. — 1999. — № 2.