В. І. Кучер

ПРОБЛЕМА СОБОРНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

Характерною ознакою сучасної вітчизняної історіографії є підведення підсумків дослідження з окремих проблем української історії. Особливо це стосується проблематики, що довгий час була забороненою, сфальсифікованою радянською історіографією. Варто зауважити, що за короткий період існування незалежної України відбулося суттєве прирощення історичних знань. В цілому це було пов'язано із доступністю дослідників до архівних сховищ, можливістю вільно користуватися історичними працями зарубіжних вчених, а серед них і науковців, публіцистів, української діаспори. Певною мірою це стосується і проблеми боротьби українського народу за об'єднання українських земель в єдине державне утворення.

Необхідно зазначити, що возз'єднання українських земель було складним, неоднозначним, довготривалим процесом. Однак альтернативи йому не було і бути не могло. Попри всі негативні явища, принесені на західноукраїнські землі радянською владою у повоєнний час, відбулося суттєве прирощення української території, збільшилась чисельність населення України, а отже й потенціал нації.

Об'єднання українських земель в єдиній українській державі мало велике прогресивне значення для економічного, культурного й політичного розвитку нації. Досягнута єдність відповідала корінним історичним сподіванням українського народу і принципу самовизначення націй. Вона посилювала життєспроможність українства, його позиції у відпорі зовнішньому тиску, зокрема дії тоталітарних тенденцій.

Однак возз'єднання українських земель не стало початком шляху до державної самостійності, про яку мріяв впродовж віків український народ. Перемога над нацистською Німеччиною породила нові сподівання на демократизацію суспільно-політичного життя й, відповідно, на послаблення залежності національних республік, у тому числі й України, від московського центру. Однак, ці справедливі прагнення входили у жорстку суперечність із суттю сталінської тоталітарної системи. Кремлівське керівництво намагалось послідовно й настирливо, будь-якими засобами викорінювати будь-які паростки національно-демократичних тенденцій.

Істотних змін не принесли ні хрущовська "відлига", ні горбачовська перебудова. Бажання ж домогтись повного суверенітету, національної незалежності, всупереч всіляким централізаторським спробам, дедалі збільшувалось, міцніло.

Із здобуттям незалежності відкрилися якісно нові можливості для всебічного розвитку соборної Української держави. Визнана світовим співтовариством, вона поступово стала одним із вагомих чинників у європейській та світовій політиці. Цьому сприяло, перш за все, проголошення статусу України нейтральною державою. Захищаючи свої інтереси на територіальну недоторканність, Україна спирається на міжнародно-правові домовленості і зберігає свою цілісність, соборність українських земель.

Нові випробування, пов' язані із збереженням єдності української етнічної території, незалежного існування України випали на долю українського народу у зв'язку з президентськими виборами восени 2004 р., коли на порядку денному постало питання федералізації України та створення в її складі південно-східної автономії.

Отже, навіть побіжного погляду на нашу історію достатньо для непохитного переконання в тому, що ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів, з великокняжої доби, залишалася визначальною, стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невгамовна потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічну свідомість мільйонів, готових на величні подвиги і безмежну жертовність в ім'я їх здійснення.

Цього ж погляду достатньо для розуміння неймовірної складності шляху, пройденого українським народом до світлої мети, до торжества соборницької ідеї. Тому не дивно, що так непросто йде процес наукового осмислення історії боротьби нації за своє єднання.

Сучасна вітчизняна історіографія проблемі соборності приділяє чимало уваги. За короткий час існування незалежної Української держави до наукового обігу введено чимало раніше невідомих джерел з даної проблеми із вітчизняних і зарубіжних архівів. Варто зауважити, що питання соборності українських земель у переважній більшості праць розглядається в контексті розв' язання українського питання в цілому.

Увага дослідників до питання соборності українських земель і українського питання в цілому випливає з недостатнього висвітлення теми, прагнення вивчити ті її аспекти, які в радянській історіографії не досліджувались, вважались ідеологічно ворожими.

У цьому контексті, на наш погляд, заслуговують уваги праці Т. Бевз [1, с.94-105], М. Вегеша, С. Віднянського [2], І. Гошуляка [3, с.2-8], В. Коваля [4, с.332-348], В. Кучера [5, с.122-134], О. Марушенка [6, с.34-54], В. Солдатенка [7, с.79-93] та ін.

До проблем, що активно розроблялися вітчизняними дослідниками в останні роки, належить історія боротьби за об' єднання етнічних українських земель у національній державі в роки української революції 1917-1920 рр.

Варто зауважити, що науковці, публіцисти у своїх працях зверталися як до теоретичних, так і до фактологічних, джерельно-документальних вимірів проблеми. П. Сергієнко одним з перших на широкому документальному матеріалі розкрив поняття "соборність", показав становлення ідеї соборності на різних етапах української історії [8].

Окремий розділ автор присвятив розвитку ідеї соборності в українській суспільно-політичній думці. Він проаналізував твори Т.Шевченка, М.Драгоманова, В.Антоновича, М.Грушевського, В.Винниченка, В.Липинського та інших, в яких знайшли відображення їх державно-соборницькі погляди. Оцінюючи державно-соборницькі позиції одного з найвідоміших і авторитетніших поборників ідеї возз'єднання українських земель М.Грушевського, П.Сергієнко цілком слушно нагадує його висловлення про те, що не може бути України вільної, суверенної, демократичної, якщо вона не буде розбудована самим народом, всіма його верствами, політичними угрупованнями [8].

Аналізуючи одну з найвідоміших праць В. Винниченка "Відродження нації", написану на основі власних спостережень революційних подій, П. Сергієнко наголошує, що висновки і застереження відомого політичного, державного діяча, письменника про причини і поразки революції, втрату шансу втілити в життя ідею соборності і державності актуальні й нині, коли робиться нова спроба розбудувати незалежну соборну українську державу [8].

Одночасно з виходом праці П. Сергієнка