Як відомо, після проголошення України незалежною державою навколо національно-державної символіки спалахнули суперечки та дискусії, внаслідок яких були визначені основні атрибути державності, визнано синьо-жовтий прапор, золотий Тризуб, невмирущий гімн М. Вербицького та П. Чубинського "Ще не вмерла Україна". Праця В. Панченка є певним внеском у відтворення історії створення соборного герба України.

Визначною подією в науковому суспільно-політичному житті країни було проведення на державному рівні вперше в незалежній Україні в січні 1994 р. "круглого столу" на тему "Проблема соборності України в ХХ столітті". Ця знаменна подія була присвячена 75-й річниці Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки 22 січня 1919 р. У роботі "круглого столу" взяли участь державні, політичні діячі, провідні науковці: історики, правознавці, філософи, представники інших гуманітарних наук. Матеріали "круглого столу" вийшли окремим виданням.

У своїй статті академік НАН України І. Курас, торкнувшись ідеї соборності України в історичному аспекті, привернув увагу наукової громадськості до завдань висвітлення найважливіших етапів і віх українського народу на його непростому, часом трагічному шляху до своєї державності і соборності [10, с.8].

У своїх матеріалах автори торкнулися ідеї соборності України в історичному аспекті, проаналізували діяльність Центральної Ради, гетьманської Української держави і Директорії щодо реалізації ідеалу соборності українських земель в період національно-демократичної революції 1917- 1920 рр. Особливо велика увага при цьому була приділена Акту Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 р., всебічній оцінці його значення як важливої історичної події в житті українського народу. Зокрема, І. Гошуляк цілком обґрунтовано доводить, що боротьба за відродження національної державності українського народу, становлення і захист суверенної української держави в 1917-1920 роках "нерозривно пов'язані з проблемою соборності українських земель". Автор вважає, що саме в ті роки ідеал соборності України вперше за багато століть із заповітних мрій і сподівань кращих синів українського народу став нарешті реально втілюватись в життя [11, с.42].

Відомий львівський дослідник С. Макарчук підняв досить цікаву проблему про об'єктивні фактори ідеї національної свободи і соборності в історії українського народу. Одним із найважливіших об'єктивних чинників автор вважає "вічне стремління народу як етносу, нації до власного вільного і природного розвитку за цілісності національного організму" [12, с.15].

На думку автора, кожна нація, у тому числі і українська, має природне право на самовизначення, тобто право мати власну державу. Ця ідея захопила широкі верстви українського народу, стала для них життєвою потребою. Однак С. Макарчук наголошує, що "без суб'єктивної волі нації до визволення, соборності і державності ніяке самовизначення неможливе, або ж воно може носити характер пародії, як це було для більшості націй і народностей в рамках колишнього Союзу" [12, с.17].

Цікаві думки з приводу причин, що стояли на перешкоді реалізації ідеї соборності висловила Л. Нагорна. Проаналізувавши широке коло джерел, вона прийшла до висновку, що ідея об'єднання в часи української революції була наперед приреченою, насамперед через різні орієнтації урядів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки [13, с.120].

Л. Нагорна пише про те, що певні надії і сподівання на можливість якщо не політичної, то принаймні культурної консолідації українства на початку 20-х років породили в демократичних верствах українського суспільства активний українізаційний курс уряду радянської України.

Було здійснено чимало практичних кроків у налагодженні і зміцненні культурних наукових зв'язків між східноукраїнськими і західноукраїнськими землями. Однак в умовах гострого класового протистояння, жорсткого ідеологічного диктату, повної залежності українських владних структур від волі Москви, демократична в своїй основі ідея національного відродження, соборності українських земель, культурної співпраці між населенням роз' єднаних українських земель увійшла в конфлікт з централістською лінією сталінського керівництва, наштовхнулась на непереборну традицію русифікаторства [13, с.123].

Цікаві думки, положення і висновки з історії соборності українських земель містяться у повідомленнях В. Кременя [14, с.150-156], А. Мінгазутдінова [15, с.164-168], В. Ткаченка [16, с.90-97] та ін.

Без перебільшення можна стверджувати, що сам факт організації та проведення цього наукового зібрання, видання матеріалів сприяли активізації досліджень з проблеми українського питання в цілому та його складових - української державності, соборності українських земель. Впродовж 1990- х рр. було підготовлено і видано цілий ряд праць, присвячених цим питанням.

Серед них привертають увагу своєю актуальністю, новизною, неординарною постановкою питання праці О. Полянського [17], М. Сеньківа [18], В. Сергійчука [19], В. Грабовецького, О. Жерноклеєва, О. Карпенка [20].

Враховуючи важливе політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки для утворення соборної української держави, Президент України Л. Кучма напередодні 80-річчя Акту Злуки 21 січня 1999 р. підписав Указ про встановлення Дня Соборності України, який щорічно відзначається 22 січня - у день проголошення в 1919 р. Акту Злуки.

Безумовно, що ця видатна 80-річна ювілейна дата в житті українського народу не могла залишитись непоміченою науковою громадськістю країни. За ініціативою Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України було проведено ювілейну конференцію і за її результатами підготовлено Збірник наукових праць [91]. У ньому взяли