В. В. Ликова

РЕВІЗЬКІ СКАЗКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

(1795-1835 рр.)

У XVIII-XIX ст. в Європі та Російській імперії були поширені ідеї камералізму, популяціонізму та вчення фізіократів. Всі ці теорії відводили вирішальну роль у процвітанні держави населенню та його кількості. Згідно з камералізмом, єдиним показником багатства країни є державні прибутки, а "слава монарха прямо пропорційна кількості його підданих". В основу популяціонізму також було покладено тезу про те, що гарантом добробуту та могутності держави є велика чисельність населення.

Проте найбільш популярними були ідеї фізіократів. Прибічники цього вчення вважали єдиним джерелом багатства і добробуту землю та сільськогосподарське виробництво. Згідно з цим засновник вчення Франсуа Кене поділив суспільство на три класи: 1) виробничий клас хліборобів; 2) клас землевласників; 3) "безплідний клас" людей, які були зайняті не в сільському господарстві.

Переймаючись цими ідеями російський цар Петро І, зрозумів необхідність обліку населення в державі. У 1718 році він поклав початок проведенню загальнодержавних переписів населення - ревізій, головним завданням яких було визначення чисельності податного населення та напрямків проведення фіскальної політики. У Російській імперії основним джерелом наповнення державного бюджету були податки, сплачувані селянством - головним податним станом. Саме тому для держави було важливо знати чисельність населення (в першу чергу податних станів та груп), його зміни та причини цих змін.

Вплив названих вище ідей також сприяв тому, що матеріали проведених переписів населення викликали значний інтерес у дослідників. Один з перших матеріали ревізій став вивчати К. Герман, який був основоположником російської статистики. У 1819 році була опублікована його робота "Статистические исследования относительно Российской империи" [1]. В цей же час К. Арсеньєв, також використовуючи дані ревізій, написав "Начертание статистики Российского государства", видану 1818 року [2]. Пізніше вийшли його праці "Исследования о численности отношений полов в народонаселении России" [3] та "Статистические очерки России" [4]. Ці роботи стали першими великими працями зі статистики і основою для подальших досліджень суспільства Російської імперії. Зокрема на основі аналізу матеріалів 5-ї ревізії К.Арсеньєв робить цікаві висновки щодо тенденції змін кількості населення в окремих регіонах імперії.

В середині і другій половині ХІХ ст. була опублікована значна кількість досліджень, присвячених аналізу кількості народонаселення на підставі даних ревізій: "О народных переписях в России" [5], "Девятая ревизия: Исследование о числе жителей в России в 1851 году" [6] та "Несколько слов по поводу ведомости о народонаселении России, составленной при Статистическом отделении Совета МВД" П. Кеппена [7]; "Статистическое описание Киевской губернии" І. Фундуклея [8]; "Крепостное население в России по 10-й народной переписи" О. Тройницького [9]; "Наличное население России за 1858 г." А. Бушена [10]; "Изменение сословного состава населения России в промежутках между 7 и 8 ревизиями" Н. Бунге [11]; "Народная перепись" В. Пландовського [12]; "Население России по V ревизии" В. Дена [13]; "Население России при Петре Великом по переписям того времени" та "Очерки подушной переписи при Петре Великом" М. Клочкова [14; 15].

Метою даних досліджень було визначення чисельності населення імперії, його динаміки та причини змін. Інколи дослідників цікавив становий склад населення. Водночас значення ревізьких сказок та інших матеріалів ревізій як історичного джерела в студіях з соціально-економічної історії Російської імперії залишалося поза їх увагою.

Лише в середині ХХ ст. було зроблено спробу оцінити джерелознавче значення матеріалів ревізій та визначити їх достовірність. В. Кабузан [16-19], працюючи з окладними книгами, у своїх роботах був схильний до абсолютизації їх даних і значення при дослідженні соціально-економічної історії Росії. Більш критичну оцінку матеріалів ревізій у своїх працях дала Є. Дружиніна. На сторінках наукових видань розгорнулася дискусія з приводу достовірності та можливостей матеріалів ревізій як історичних джерел при дослідженні суспільства Російської імперії ХVIII-ХIХ ст.

Проте в сучасній літературі дане питання не розглядалося і не обговорювалося. На сьогодні є актуальним та необхідним дати джерелознавчу оцінку ревізьких сказок як первинного матеріалу ревізій, дані якого згодом узагальнювались на кількох рівнях. В статті зроблено спробу розглянути сказки як джерело до соціально-економічної історії Південної України та визначити їх інформативні можливості.

Наказ про проведення першої ревізії вийшов 26 листопада 1718 року. Він визначав, що метою проведення ревізії є подушний перепис населення чоловічої статі та визначення середнього окладу, який населення мало сплачувати державі щороку. Таким чином податком обкладався вже не "двір", а "душа чоловічої статі". Загалом по всій імперії було проведено 10 ревізій: перша - 1718-1727 рр., друга - 1743-1747 рр., третя - 1761-1767рр., четверта - 1781-1782 рр., п'ята - 1794-1795 рр., шоста - 1811 р., сьома - 1815 р., восьма - 1833 р., дев'ята - 1850 р., десята - 1857-1858 роки. Результатом їх проведення став значний комплекс документів, які містять багату інформацію щодо складу та чисельності населення як Російської імперії, так і Південної України.

Матеріали ревізій складаються не лише з ревізьких сказок. Окрім них, до цього комплексу документів входять: 1) відомості, які складалися на основі сказок по повітах; 2) перечневі відомості; 3) окладні книги; 4) генеральні табелі.

Ревізька сказка є первинним документом з цього комплексу. На основі сказок складали перечневі відомості, що відбивали узагальнену