Документами, які об' єднували дані перечневих відомостей по всім повітам, провінціям та губерніям, були генеральні табелі. Вони складалися Сенатом та Військовою колегією протягом усього ХП ст., а в першій половині ХК ст. - Департаментом різних податей та зборів Міністерства фінансів. Вони складалися у роки проведення ревізій та містили відомості про чисельність населення, отримані після завершення ревізії. В них не враховувалися виявлені пізніше прописні душі.

На основі перечневих відомостей складалися й окладні книги. Вони були детально вивчені та використані у працях В. Кабузана. Дослідник припускає, що ці книги почали складатися лише з четвертої ревізії, оскільки найдавніша окладна книга датується 1783 роком [16, с.100].

Метою складання окладних книг була фіксація всього податного населення та визначення державного прибутку на кожен рік. Відповідно Сенатська експедиція в період між ревізіями щопівроку вимагала від губернських правлінь, казенних палат докладні відомості про зміни у кількості населення. Щороку на основі цих відомостей складалися окладні книги. Мета створення окладних книг визначила форму їх складання. Вони поділялися на дві частини: підсумкові табелі (екстракти) та річні розписи населення. Табель також складався з двох частин: а) зведений у таблицю перелік верств населення з показанням їх кількості за відповідні роки (для тих, хто сплачував поземельний податок, зазначалася кількість землі); б) щорічні підрахунки грошових податків по кожній верстві населення [21, с. 90]. Через фіскальне призначення окладних книг до них не вносилися відомості про жіноче населення, яке не обкладалося податками. На основі губернських окладних книг складалися загальноімперські окладні книги.

Щорічні окладні книги південноукраїнських губерній фіксували зміни в кількості населення повітів по кожній верстві. Загалом вказувалося: місце виходу прибулих до південного краю; їх попередній соціальний стан; до якої верстви населення Південної України переселенці приписувалися; розмір податку, який вони мали сплачувати на новому місці.

У фондах Державного архіву Запорізької області зберігаються ревізькі сказки селищ Олександрівського повіту Катеринославської губернії за 1811, 1816, 1835 та 1850 роки, тобто матеріали шостої - дев'ятої ревізій. В них вказані: поіменний перепис наявного в селищах населення за статями (окрім ревізії 1811 року), його загальна чисельність, соціальний склад та кількість сімей. Завдяки цим даним можна простежити зміни в чисельності та складі населення регіону, які відбувались у першій половині ХИХ ст.

Нами були опрацьовані ревізькі сказки державних селищ за 1811, 1816 та 1835 роки. На основі сказок семи селищ нами була складена таблиця із зазначенням кількості чоловічого та жіночого населення та кількості сімей [22].

Спираючись на ці дані, можна говорити про досить швидкі темпи колонізації Південної України у першій половині ХІХ ст. Найбільша активність заселення припадає на періоди між ревізіями 1795 та 1811, а також 1811 та 1816 роками. Загалом у цих 7 державних селищах Олександрівського повіту чисельність чоловічого населення складала:

1795 р. - 2460 душ чоловічої статі (далі - д.ч.с.)

1811 - 5767 д.ч.с.

1816 - 7178 д.ч.с.

1835 - 10 475 д.ч.с.

Зростання чисельності чоловічого населення склало:

1795-1811 рр. - на 3307 д.ч.с.

1811-1816 рр. - на 1411 д.ч.с.

1816-1835 - на 3297 д.ч.с.

Незважаючи на те, що у другий період переселилася найменша кількість людей, він є найкоротшим, а тому можна стверджувати, що переселення у цей час відбувалося найактивніше. У всіх селах (окрім селища Жеребець, де між 1811 та 1816 роками чисельність чоловічого населення суттєво зменшилась) спостерігається чітка тенденція до зростання чисельності населення обох статей.

На основі даних ревізьких сказок можна говорити про динаміку змін кількості сімей, які переселялися та формувалися на цих землях. У вище зазначених селах відповідно до проведених ревізій нараховувалося:

1811 р. - 1880

1816 р. - 2776

1835 р. - 2849 сімей.

Загальна кількість сімей зросла: у період між 1811 та 1816 роками - на 896 сімей, а між 1816 та 1835 - лише на 73 сім'ї. Тенденція до збільшення кількості сімей була характерною не для всіх селищ. З таблиці видно, що виключеннями були села Велика Михайлівка, Григорівка та Пологи. В більшості ж населених пунктів спостерігається зростання як чисельності населення, так і кількості сімей.

Отже, можна зробити висновок, що колонізація південноукраїнських земель між ревізіями 1816 та 1835 років відбувалася за рахунок природного приросту населення та переселення окремих осіб, а не родин.

У ревізьких сказках зазначалися напрямки переселення (звідки та куди). Завдяки цьому можливо визначити рівень штучного приросту населення та простежити його рух між селами Південної України. Загалом до Олександрівського повіту переселялися селяни з: Полтавської губернії (Кременчуцького повіту с. Омельник, с. Манжелєєвка; Гадяцького повіту с. Тарасівка, с. Синявка, с.Сергіївни, с.Троїцького та інших селищ) [23, оп. 2, спр. 26, арк. 142-144; 23, оп. 2, спр. 36, арк. 63зв-68], Таврійської губернії (м. Оріхів [23, оп. 2, спр 25, арк. 31]); Слободсько-Української губернії (слобода Ольшана; селища Сумського повіту [23, оп. 2, спр. 36, арк. 63]); Смоленської губернії [23, оп. 2, спр. 26, арк. 225-227], Чернігівської губернії (с. Червоне) [23, оп. 2, спр. 26, арк. 134-134зв].

Періоди 1795-1811 та 1811-1816 років відзначаються не лише швидкими темпами переселення, але й тим, що селяни переселялися великими групами по кілька десятків родин.