Підтвердження цього ми знаходимо у ревізькій сказці селища Новоспасівка за 1816 рік. В ній зазначається, що з Кременчуцького повіту Полтавської губернії переселилося 52 сім'ї [23, оп. 2, спр. 26, арк. 168-194]. У сказці за 1811 рік говориться "о смоленских крестьянах, прибывших на поселение и водворенных Екатеринославской губернии Александровского уезда" [23, оп. 2, спр. 26, арк. 225-227]. Загалом у цьому документі зазначається 96 селян (27 сімей), зокрема 47 "новонароджених" між 1795 та 1811 роками. У ревізьких сказках 1816 року селищ Більманки та Гусарки селяни записані за роками їх переселення до цих сіл. Наприклад, по Більманці зазначається: "переведенные из Смоленской губернии в 1807 году с пятилетнею льготою, коим она окончится с истечением 1812 года". У цьому ж документі містяться аналогічні записи про переселення у 1809 та 1810 роках.
Переселення з одного селища до іншого в межах губернії та повіту також було досить активне. Майже в кожній сказці маються відомості про те, що селянин, група селян чи сім'я переїхала до іншого селища. Іноді ми зустрічаємо свідчення про масові переселення селян з одного селища до іншого. Наприклад, запис про такий факт зафіксовано у ревізькій сказці селища Новомиколаївка за 1811 рік, де вказано, що з цього села до с. Кочережки виїхало 63 сім'ї, тобто 219 д.ч.с. [23, оп. 2, спр. 33, арк. 85- 102зв].
Ревізькі сказки відбивають природній приріст населення завдяки тому, що в документах зазначалися "новонароджені" чоловіки - всі ті, хто народився у період між ревізіями. Оскільки такі відомості про жінок відсутні, отримати дані щодо жіночої народжуваності можна на основі зазначеного віку жінки. Щодо чоловічого населення можливо також визначити рівень смертності, оскільки такі дані у сказках є.
У ревізьких сказках 1811 та 1816 років зазначалася станова приналежність населення. Тому є можливим визначення його якісного складу та особливостей оподаткування. У сказках 1835 року перепис відбувався вже без поділу населення на групи - селяни зазначаються під загальною назвою "поселяне", або "казенные поселяне", та "поселянки". Дуже рідко в цей час зустрічаються свідчення про "малороссийских козаков" та "отставных солдат". У ревізьких сказках 1811 року зазначається також рівень оподаткування різних груп державних селян.
Загалом у сказках окремо чи разом вказуються такі групи державних селян: малоросійські козаки, воїнські поселяни, військові обивателі, відставні солдати, козацькі під сусідки, державні селяни, які іноді зазначаються як "короннопосполиті" (у кількох ревізьких сказках ці дві групи згадуються одночасно та разом); монастирські селяни, казенні селяни, економічні селяни, однодворці.
Завдяки тому, що чисельність державних селян зазначалася за цими групами, можна визначити їх співвідношення. У наведеній нижче таблиці подано розрахунки відсоткового складу населення трьох селищ Олександрівського повіту за результатами двох ревізій [24].
На основі даної таблиці можна проаналізувати якісний склад населення цих селищ та прослідкувати зміни, які сталися у ньому в період між ревізіями. У переважній більшості селищ Олександрівського повіту найчисельнішими соціальними групами категорії державних селян були козаки (які часто вказуються як "малоросійські"), воїнські поселяни, військові обивателі та, в деяких випадках, козацькі підсусідки. Досить часто у ревізьких сказках вони вказані разом, не розподіляючись на окремі групи: "козаки, воинские поселяне, войсковые обыватели и казацкие подсуседки, платящие оклад по 5 руб." [23, оп. 2, спр. 39, арк. 109]. У такому випадку ми можемо отримати узагальнені дані за цими групами. Проте у будь-якому випадку - разом чи окремо - вони складали переважну більшість селян державних поселень Олександрівського повіту.
Поряд із назвою соціальної групи селян зазначалася також сума сплачуваного ними державного податку. Це дає можливість дізнатися про відмінності між групами селян та особливості політики уряду щодо них. Проте якщо про соціальний склад поселян ми дізнаємось із ревізьких сказок 1811 та 1816 років, то про їх оподаткування знаходимо відомості лише у документах 1811 року. В якості випадку ми зустрічаємо сказку села Новоспасівка за 1816 рік, де вказані суми "окладу", на основі чого можна побачити зміни в оподаткуванні різних груп державних селян. Загалом по 5 рублів "з душі" сплачували малоросійські козаки, воїнські поселяни та військові обивателі; по 6 рублів - коронопосполиті та монастирські селяни; по 8 р. - однодворці.
Також у сказках зазначалися пільгові роки, якими користувалися переселенці. У багатьох сказках зазначається як час переселення, так і строк закінчення пільг. Яскравим прикладом є ревізькі сказки селищ Більманки [23, оп. 2, спр. 63, арк. 1-92] та Гусарки [23, оп. 2, спр. 78, арк. 1-31], де кількість переселенців записана по роках. Пільгові роки відраховували від часу, коли відбулось переселення: "переведенные из Смоленской губернии в 1807 году с пятилетнею льготою, коим она окончится с истечением 1812 года" [23, оп. 2, спр. 63, арк. 1].
Ревізькі сказки являють собою первинний матеріал переписів населення Російської імперії, які проводились протягом Х'УШ-ХК ст. Вони дають найбільш повну та різноманітну інформацію про населення Російської імперії та Південної України, яка згодом узагальнювалась в інших документах ревізій (відомостях, окладних книгах, генеральних табелях). На основі ревізьких сказок ми отримуємо відомості про кількісний та якісний склад населення державних селищ; динаміку переселення по роках; напрямки переселення (звідки переселялись мешканці того чи іншого села, чи куди вони переїжджали