В. B. Малина

ГЕОРГІЇВСЬКІ ТА ЯКОРЕПОДІБНІ КАМ'ЯНІ ХРЕСТИ В УКРАЇНІ

Одним із перспективних шляхів осмислення типології хресторобства, як складного естетичного явища релігійно-мистецької практики і специфічної категорії теорії мистецтва, полягає в розкритті його змістовної сутности. З-поміж чинників, що визначають змістовність типу кам'яного хреста, маємо звернути увагу на соціально-історичні та релігійно-політичні передумови морфологізації сакрального мистецтва. Прямо та опосередковано справляють дію на систему художніх форм нові грані людського буття, вдосконалення духовної свідомости побожних, поглиблення знаннєвої культури особистости, підвищення рівня мистецьких смаків, визначенність художньо-естетичних ідеалів.

Типізація і типологізація - це вихідні положення наукового дослідження конфесійних та етнорегіональних відгалужень кам'яного хресторобства. Тип хреста формує образну стилістику релігійно-художньої свідомости. Разом з тим ми не можемо зводити stavros до його прообразу, прототипу, моделі. Вертикалізований хрестокамінь вміщує, навіть у межах догматичного богослов'я, багатозначні прикмети типологічного образу; вилучаються і скупчуються в уяві кожного благочестивого при інтелектуально-містичному спогляданні хреста у відповідному контексті.

При творенні образу stavros'а уявляємо витоки та його лоно. Різноманітна флора дає поштовх до появи своєрідних форм і типів новозавітного хреста і разом з тим виступає стримуючим началом у формотворчих пошуках. Справді, одним з неписаних канонів української ставрографії є тісний взаємозв'язок церковних хрестових знаків з натурними, природними образами. Відмінності конфесійного характеру в християнському пам'ятникарстві України протягом ХУІІІ-ХІХ ст. помножуються на місцеві традиції, регіональні особливості. Останні визначаються нерідко природорослинними чинниками: конюшина, міхурник, паслін, клен, криноподібні рослини ще й сьогодні ніби підказують каменярам своєю зовнішністю форми країв хрестових рамен.

Протягом ХІХ ст. визначається корпус трилистих, стрільчастих, вирізних, лілеєподібних, променистих, георгіївських, якореподібних, пнеподібних та інших типів кам'яних хрестів в Україні. Суттєвим моментом взаємодії природного й рукотворного є функціонування хрестових образів на двох рівнях їх матеріалізації: схематизованому (стилізованому) та натурному. Перший зумовлює форму та пропорції окремих частин, тобто його тип; другий — особливості будови листа як "органу повітряного харчування та газообміну у рослин", тобто його конструкцію [1, с.48-51].

Хрестокамінь є не тільки основою дійсности самого себе, але й відповідністю його тій структурі, що можлива у зв'язку з найвищою метою під назвою "доцільність форми". Основне вихідне положення здатности судження стосовно форм і функцій хреста, підпорядкованих емпіричним законам у цілому, розкриває раціональність природи в її багатоманітті. Якщо при сприйнятті пам'ятника схоплюється переважно зовнішня форма і не враховуються рівні його функціонування, то образ у цьому випадку корелюється не з конкретним хрестом, а лиш з його автором. Можна припустити, що в українців поняття про хрест вроджені, а тому сама форма викликає естетичне задоволення. Релігійне, у свою чергу, проявляється тоді, коли органічність форм природи виводиться з доцільности хреста як архітектонічного цілого.

Маємо враховувати, з одного боку, тяжіння пам'ятникарства до інтеграції зображально- виражальних засобів; з іншого - бажання зберегти неповторність народного релігійного каменярства і чистоту етнорегіональної традиції. Хрестороб повинен використовувати різні мистецькі засоби, аби досягти глибокої естетичної виразности лапідарія, залишаючись неповторним сучасним майстром навіть у межах релігійного канону. Хрестороб має володіти художньою формою, знати її витоки, засоби її творення й вираження, уміти втілювати релігійні почуття в кам'яні маси.

Пауль фон Вінклер у таблиці геральдичних хрестів виділяє "якореподібний", в якому краї рівноконечного хреста роздвоюються і плавно загинаються вбоки; це і стало домінантною геральдичною ознакою цього типу хреста. Ми, визначаючи тип якореподібного хреста, виходили з реальности образу стоячого стовпа з перебоїною в горішній частині і роздвоєного на дві лапи - в долішній. Фактично південноукраїнські хрести-якорі - це кам'яні вертикально зорієнтовані котви.

Про мідні і срібні хрести-тільники різних типів ІХ-ХУ ст. дізнаємося з каталогів, в одному випадку, музейної, в іншому - приватної колекцій, підготовлених, відповідно, О.К. Жизневським і О.С. Уваровим. Зокрема, промені, що струмують із середохрестя "вогненосних" хрестів ХІ-ХІІІ ст. учений граф інує "якореподібними", а "якореподібні" натільні хрестики відомий російський археолог називає "лілеєподібними". До речі, хрестографеми, досліджені, описані й відтворені іншим російським археологом Іваном Шляпкіним на початку ХХ ст., мають як "якореподібні" геральдичні ознаки, так і "тризубцеві" - "трилисті". З-поміж інших типів хрестів він виокремлює "пророслі", геральдичною ознакою яких виступають роздвоєні в долішній частині повздовжні бруси, краї яких нагадують ще не розвинений пагін рослини.

Ми, зважаючи на ставрографічну ситуацію, віднесли класифіковані П. Вінклером "якореподібні" хрести до лілеєподібних та хрестокаменів поодиноких форм, а до якореподібних - стоячі хрестокамені з роздвоєним повздовжнім брусом і піднятими догори "лапами". Південноукраїнські кам'яні хрести-якорі досліджували на початку ХХІ ст. одеські історики та археологи І.Сапожников, Ю.Слюсар, В. Шувалов, однак типологічними ознаками у них виступали не конструкція виробу, його якореподібність, а місце знаходження, кількість перебоїн, тексти, оздоби тощ.

Ми вперше звернули увагу на георгіївські та якопеподібні хрести як домінантні в українському пам'ятникарстві, бо саме перші, а ще більше другі визначають регіональні і національні особливості народного кам'яного хресторобства України, його типологічний розвій.

Іван Шляпкін, описуючи георгіївські хрести, називає їх "дископодібними" - "чотириконечними, з розширеними до країв раменами" [2, с.73-74]. К. Широцький, маючи на увазі георгіївський кам'яний хрест, описує надгробок, що "має кінці ширшими й ширшими до країв загострених на куточках" [3, с.19].

Г. Колцуняк іменує георгіївські хрести "трикутнораменними", тому що в них лінії повздовжнього й поперечною