брусів утворюють завершений або не завершений трикутник; в останньому випадку рамено може являти собою не трикутник вершиною всередину пам'ятника, а багатокутний, нерідко закруглений лопатень, дві грані якого стикаються з "пнем" не під прямим кутом. Кількість таких відгалужень на деяких виробах сягає семи, а хрест виявляється шістнадцятиконечним. Увінчує "багаторуку" фігуру голова, котра за силуетом може нагадувати орнаментально розроблений круг, трапецію, трикутник, трилисник. Інколи така конструкція має три "православні", паралельні між собою, але різні за силуетами, перебоїни, з яких нижня інколи виявляється скошеною. До трикутнораменних дослідник відніс і християнські пам'ятники, що лиш віддалено нагадують канонічні хрести [4, с.9].
Форма георгіївського хреста була відома ще з часів Київської Руси, коли разом з її офіційним хрещенням до Києва з Херсонеса були завезені взірці візантійських хрестів, а також майстри, котрі навчили місцевих жителів ремеслу кам'яного хресторобства. Однак георгіївський, на нашу думку, повертався до козацького народу з різних сторін: через Росію зі Швеції, куди він потрапив свого часу від наших давніх предків; з Північної Осетії у вигляді так званих "аланських" хрестів ХУІ-ХУ століть, на фасадах яких висікалося на давньогрецькому найпопулярніше ім'я на Кавказі "Георгій".
Хрест цього типу відповідає за формами давньому кримському, проте в Україні й Росії він отримав назву георгіївського; являє собою чотирираменний хрест з лопатями у вигляді витягнутих вершиною кута до центра рівнобедрених трикутників, що, розширюючись до країв, завершуються прямолінійними ребрами. Серед георгіївських кам'яних хрестів, досліджених нами в Україні, ми зустріли лиш декілька, що мають середохрестя за формою круга, як того вимагає геральдичний канон. Не завжди прорізи між кінцями його виконані за мірою первинного зразка. Різні за довжиною горішній і бокові кінці не збігаються часто за обрисами країв. "Георгій" може розглядатись як один з різновидів утіленої в камені хрестоквітки з повернутими на Схід пелюстками віночка - фасадом пам'ятника. Нерідко видовжена нижня лопать заривається в землю, переймаючи функцію долішнього рамена хреста, а щоб кам'яний виріб відповідав вимогам місцевої традиції, був пластично виразним, майстри чіпляють на повздовжній брус допоміжні поперечки.
Словосполучення "георгіївський хрест" з'являється в Російській імперії після 1769 року - часу заснування ордену Св. Георгія на честь міфічного воїна, канонізованого РПЦ, як святого. До того хрест такого типу називався корсунським. Якщо зважити на те, що майже усі форми відомих нам хрестів вийшли з рослинних форм, то з'являється бажання поєднати назву хреста з назвою відомої трав'янистої рослини жоржини (георгины), яка одним із своїх майже восьми тисяч сортів схожа за формою своїх пелюсток з лопатями-раменами хреста.
Чимало "георгіїв" з Усатового мають фактично три "канонічні" лопаті - горішню й бокові, а видовжена нижня еволюціонує у східчастий постамент, якірні лапи, краї човна (місяця, серпа), скошену поперечку тощо. Зібрані матеріали про георгіївські хрести, що збереглися на теренах України, дозволяють зробити висновки про непопулярність вищеописаного типу хреста на наших землях, крім Вінницької, Одеської і Миколаївської областей. Які причини цього?
Конструкція хреста, форми і краї рамен помітно відрізняються від тих, що асоціюються з образом Первохреста.
Поширені в Західній Україні (друга половина XIX ст.) кам'яні хрести з Розп'яттям обходять боком цей тип; важко уявити кам'яний "георгій" з понівеченим Боговим тілом. Водночас на Півдні і Сході України, в її північних межових областях посилюється вплив РПЦ, відповідні ставрографічні канони.
Георгіївським хрестом неможливо виділити просторово те чи інше поховання серед інших; типова зумовленість не дозволяла майстрам фантазувати, аби випнутися майстерністю, оригінальністю і відтінити конкретний пагорб з кам'яним надгробком.
Цей тип хреста не був органічним "правдивому" каменю, а належав конструкційно, так би мовити, дереву - матеріалу з іншими стереотомічними властивостями. Архітектоніка передбачала випилювання силуету, що характерно для дерева і частково для вапняків, а не тесання й вирізування, що властиво місцевим пісковикам і гранітам.
5.Українські кам'яні хрести за видовими ознаками належать до монументальної скульптури; пластика, а не питома архітектоніка є визначальним чинником в українському народному пам'ятникарстві і георгіївські хрести - тому підтвердження.
У таблиці опорних типів геральдичних хрестів Вінклера під номерами 29,30 подаються зображення якореподібних хрестів, тип кожного з яких визначається за формами завершень рамен. Кам'яних християнських надгробків з такими ознаками в експедиціях ми не зустрічали. Однак на теренах України збереглася чимала кількість намогильних хрестів, котрі за своєю будовою нагадують станові дволапі якорі. Їх штоки мають різнооформлені краї і єдину з лапами вісь симетрії.
Першорядною морфологічною прикметою таких пам'ятників виступає не форма завершень рогів хреста, а їх конструкційна подібність до корабельних залізних знарядь, за допомогою яких судно тримається на місці; надгробки з такими формами сприймаються віруючими, як хрести-якорі. Правда наприкінці XIX ст. на кладовищах причорноморських українських поселень, під впливом стилю модерн, з'являються хрещаті камені у подобі скособочених морських швартів, химерно перевитих линвами, стрічками, лавровими вінками, сувоями тощо. З часом вони стали причиною появи в українському народному каменярстві хрестів з дволапими кітвицями, що висять на правому рамені головного перехрестя.
Слід зазначити, що форми хрестів з прикутими до них якорями різні і, вірогідно, залежать від місцевої традиції. Більшість їх має по одній поперечці, проте на Гур'ївському (Миколаївська обл.) та Усатівському (Одеська обл.) сільських кладовищах ми здибали хрести з двома горизонтальними брусами; за