прийнятими умовами класифікації вони можуть бути рівночасно віднесені до прямокутнораменних, трилистих, георгіївських (лапастих), ромбічних, круглих і променистих хрестів [5, с.345-377]. За пропорціями їх можна асоціювати з латинськими, однак домінантною типологічною ознакою, що впадає в очі, є роздвоєність вбоки-догори стовбура. Деяка просторова й морфостилістична двозначність рельєфного зображення анкора, органічність образу не дозволяють сприймати його на кам'яному хресті, як чисто церковний символ і професійний емблемат моряків. Голова з вухом та роги з лапами становика ось-ось обірвуться в різні боки за межі повздовжнього бруса, а саме веретено культового знаку Нептуна поступово трансформується в нижнє перехрестя - підніжжя з піднятим на північ кінцем. Чи думали про це майстри, витесуючи перехрещені стержні з лапами, - сказати важко. Очевидно, що натуралізація в зображенні котви на хресті - це перший крок до втрати нею магічних властивостей.
Якореподібні християнські символи потрапляють в Україну спершу вигляді дуже шанованих народами країн візантійського світу розквітлих, частіше трьома паростками, долішніх кінців хреста, їх графічні зображення - графіті - збереглися на стінах давньоукраїнських храмів. Розквітлі аканфами бронзові хрестики - тільники, амулети-змійовики, інші за функціями візантійські хрести справили суттєвий вплив на типологію українських кам'яних надгробків ХVIII-ХIХ ст., дарма що природні властивості матеріалу дозволяли каменярам лише роздвоювати стовбур хреста, піднімати його кінці і розводити вбоки. Виходив перевернутий хрест Т (Тау) з похиленими раменами або хрест-якір, хрест- котва, що можуть розглядатись у міфопоетичному плані то як витягнуте з корінням, то як перевернуте гіллям донизу дерево.
1. Ромбічний кам'яний хрест початку XIX ст. з Нової Одеси та шипуватий хрест з Гур'ївки (обидва з Миколаївської обл.) мають різні за розмірами і формами нижні й верхні роги; сприймаються, в одному епізоді, як якореподібний хрест, в іншому - як хрестоподібний якір. Нам здалося, що обидва пам'ятники зведені на похованнях людей, за життя причетних до морської справи. Ми ніби відчуваємо штучність смислового поєднання форм символу небесного спасіння з морським вепром, невідповідність пластики окремих елементів між собою й лапідарієм у цілому [6, с.13-15].
Найбільшим в Україні зібранням кам'яних хрестів-якорів є цвинтар у селі Усатове. Протягом минулого століття місцеві хрестороби виготовляють з причорноморських вапняків і подільських пісковиків надгробки, багато з яких поєднують фігуру хреста з котвою. Найдавніші пам'ятники такого типу в Україні датуються 1791 роком і внаявлюють закопані долішнім кінцем лапасті хрести-моноліти з видовженими і розширеними донизу брусами. Висота кожного з таких меморіїв сягає двох метрів. Розмах крил хреста дорівнює половині його висоти, товщина кам'яної брили коливається від 25 до 30 см. Ніби розчленовуючись глибоко під землею навпіл, коріння "дерева життя і смерти" проростають парою бокових галузок. На пізніших зразках кількість животворних паростків-рамен подвоюється і такі хрести-якорі сприймаються як шести- або восьмираменні. Причому середня поперечка завжди має загнуті догори загострені кінці, підштовхуючи глядача до пластичної ідентифікації їх з рогами та лапами якоря.
Середохрестя головного фасаду цього пам'ятника декорується різьбленими - у вигляді променів - розетками без ободу. А з кінця XIX ст. хрест виростає не просто із землі, а випростовується з широкого кам'яного постаменту, північний та полудневий боки якого прикрашають хмароподіб- ні рельєфи.
Верхні паростки цих пучків пластично розвинуті і схожі на роги котви. Хрест подається каменярем у хризматичному зчепленні з якорем, що дозволяє сприймати його як хрест-якір. Слід зазначити, що різні форми має не тільки нижня (якірна) частина надгробка; верхні роги хрестів, як ми вже підкреслювали, теж вирізняються обрисами, завершеннями країв рамен: від георгіївського до грецького. Більше біблійною котвою, ніж хрестом, сприймається лапідарій 1903 року із Заводівки (Одеська обл.), що під власною вагою ніби вліз у землю. Веретено цього кам'яного знаряддя надії на спасіння, сильно розширюючись донизу, утворює два прямолінійних роги. Верхня поперечка з ледь виступаючими кінцями майже не дає уявлення про намогильний хрест, а скоріше про сторч поставлений камінь. Якби не епітафія, місцезнаходження, пагорб, на якому встановлений витвір, важко було б розібратися, що перед нами християнський пам'ятник початку XX ст.
У ставрології тип кам'яного хреста розглядається як образна модель дійсности, спосіб художнього втілення задуму каменяра, структурна модифікація основних естетичних категорій. Нові типи хрестів - свідчення саморозвитку традиції і важливий стимул удосконалення кам'яної пластики релігійного пам'ятникарства. Через усталений тип хреста відтворювалися пам'ять поколінь і бажання християнина не розчинитись у часі. Через тип хреста відбувається персоніфікація впокоєного, майстра. Звичайна людина через хрест, зведений на її могилі, вивищується над буденністю, обертається у прозорому тілі в небожителя. Виняткова доля кожного боговірного, залишаючись у межах Богової волі, немовби відтворюється у неповторних формах пам'ятника. Хрестокамінь стає приводом сказати релігійно-мистецьку правду про вічне і короткоплинне, ціле й поодиноке, загальне і конкретне.
Властива людській природі жага до переінакшення побаченого, почутого, запозиченого, взятого у полон є причиною розмаїтости традицій. Кожний етнос мріє бути вибраним Богом для месіанства; він своєрідно вбирається, придумує молитви, ритуалістику, знаки спілкування, місця, пори року, дні тижня і т.інш. Будь-хто хоче бути почутим і прийнятим лиш тому, що він не такий як інші. Різні за типами, оздобами, розмірами кам'яні хрести в Україні, здається, найповніше віддзеркалюють поривання українців до порозуміння з іншими людьми й Богом.
Джерела