В. І. Мільчев

ОСНОВНІ ЗІБРАННЯ ДЖЕРЕЛ З СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА XVIII СТОЛІТТЯ В АРХІВОСХОВИЩАХ УКРАЇНИ

Вісімнадцяте століття стало переламним періодом історії українського народу за багатьма ознаками. В цей час, під натиском російської імперської експансії, відбулася остаточна втрата залишків колишніх свобод, здобутих у горнилі Визвольної війни. Послідовно зникли з політичної карти Гетьманщина та Вольності Війська Запорозького Низового. Не в останню чергу ці, негативні за змістом та катастрофічні за наслідками, зміни було викликано трансформацією традиційного соціального устрою Запорожжя, яке впродовж кількох століть відігравало роль авангарду українського етносоціуму, послідовного захисника його інтересів. Студіювання запорозької історії, які велися впродовж XVIII - ХХ століть, звісно ж, не могли полишити поза увагою проблему соціальної природи запорозького козацтва. Як наслідок, у історіографічній традиції з'явилося кілька усталених типажів, що характеризували соціальний устрій січової громади.

Так, згідно з працями істориків першої половини ХІХ століття «державницького напрямку», чию точку зору було найповніше висловлено А. Скальковським, Запорожжя ще й у XVIII столітті являло собою ніщо інше, як рицарський чернечий орден, головною соціальною функцією якого було боронити рубежі християнського православного світу від зазіхань з боку ісламу та католицизму. Поступовий занепад його, за часів Нової Січі, був викликаний, в першу чергу, послабленням «рицарського» компоненту серед січових козаків та збільшенням питомої ваги «розбійницького» - гайдамацького, та «гніздюцького» - зимівникового елементів.

Натомість, представники «народницької» течії у вітчизняній історіографії другої половини ХІХ - початку ХХ століть (Д.Яворницький, Ф.Щербина та ін.), не відкидаючи «орденської» суті Війська Запорозького Низового, неодмінно наголошували на соціальній однорідності запорозького козацтва часів Нової Січі, нівелюючи відмінності його соціальних груп та відкидаючи можливість будь-якого антагонізму між ними, за аналогією з XVII століттям.

Типаж соціального устрою Запорожжя, що з' явився у ХХ столітті, за радянських часів, несе на собі виразні штампи марксистсько-ленінської ідеології, крізь призму яких розглядалися соціальні (соціально-економічні) процеси у середовищі козацтва (М.Слабченко, Н.Полонська-Василенко, О.Рябінін-Скляревський, В.Голобуцький та ін.). Соціальна модель Запорожжя постає як дуалістична система, яка впродовж всього періоду існування Нової Січі, піддається неймовірно потужним відцентровим впливам, які були викликані боротьбою експлуатованої сіроми з експлуататорами- старшинами. Останні, в той же час, згідно з нормами формаційної теорії, були й носіями прогресивних, у порівнянні з оточуючою феодальною системою, форм капіталістичної ідеології та економічних моделей господарювання.

У працях вітчизняних та зарубіжних істориків, які з'явилися впродовж останніх 10-15 років, і стосуються історії запорозького козацтва у XVIII столітті також не було створено принципово нового типажу соціального устрою запорозької громади. Це не дивно, якщо врахувати, що узагальнюючого дослідження з соціальної історії Запорожжя у XVIH столітті ще й досі не з'явилося. Не в останню чергу це пов'язано з тією кризою, що виникла в українській історичній науці внаслідок ревізії методологічних підходів. Відхід від світоглядних засад попереднього періоду розвитку суспільних наук не завжди супроводжується виробленням якісно нових принципів дослідження. Особливо ж це стосується міждисциплінарних галузей. У тому числі й соціальної історії. Моделі соціальної історії, що з'являлися у працях українських дослідників дуже відрізняються від загальноприйнятої у світі концепції соціальної історії (Social History).

Певні застійні явища, що ми спостерігаємо у справі дослідження соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття, пов' язані не лише з кризовим станом у розробці методологічних засад, але й негараздами у площині джерелознавства. На сьогоднішній день так і не визначено, які ж саме групи та різновиди джерел становлять потенційну джерельну базу досліджень з даної проблематики; якими факторами визначалися особливості руху потоків документації, що супроводжували соціальну та політичну діяльність Війська Запорозького Низового у XVIII столітті; врешті-решт, у яких архівосховищах знаходяться основні масиви джерел, що мають бути використані при проведенні дослідження.

Спробам істориків відійти від типажів соціальної моделі запорозького козацтва, створених у попередні історіографічні періоди, заважає відсутність узагальнюючого дослідження комплексу джерел з соціальної історії січової громади у XVIII столітті. Отже, існує потреба у появі аналітичного дослідження, яке б на засадах історії, соціальних наук та джерелознавства, змогло випрацювати та запропонувати єдину концепцію виявлення, обробки та інтерпретації джерел з соціальної історії запорозького козацтва у завершальний період його історичного існування.

Для цього необхідно, шляхом суцільної евристики, з'ясувати ступінь репрезентативності джерел з соціальної історії запорозького козацтва у архівосховищах України та деяких інших країн Східної та Центральної Європи.

Головні зібрання джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття на території України зберігаються у фондах архівних і музейних установ Києва, Дніпропетровська, Нікополя, Одеси та Сімферополя. Переважно вони представлені як цілими документальними комплексами, так і фрагментами (рештками) поточних архівів російських адміністративно-територіальних одиниць, які існували на півдні України впродовж всього XVIII століття - канцелярій намісництв, областей, губерній, провінцій та навіть окремих фортець. Виключення становлять архіви Коша Запорозької Січі (Нової), Генеральної Військової канцелярії та Похідної канцелярії гетьмана К.Розумовського, чиє виникнення пов' язане з діяльністю відповідних фондоутворювачів у завершальний період українських автономій у складі Російської імперії. Певна кількість джерел за темою зберігається в фондах-колекціях та особових фондах.

Центральний державний історичний архів України в м. Києві (ЦДІАУК) відзначається найбільшою концентрацією джерел з соціальної історії запорожців у ХУЛІ столітті в фондах, порівняно з рештою архівосховищ країни. Це не є дивним,