З огляду на специфіку підпорядкованості Війська Запорозького Низового в системі державного управління Російської імперії, матеріали за темою дослідження, виявлені в фондах ЦДІАУК, здебільшого виникли в процесі документування дипломатичних зносин місцевого російського командування з державними установами та чиновниками Речі Посполитої та Кримського ханства з приводу конфліктів з підданцями згаданих країн, або ж в процесі прийняття управлінських рішень, кінцевою метою яких було зниження соціальної напруги на підконтрольних їм територіях викликаної гайдамацькою активністю січовиків та їх симпатиків.

Розподіл виявлених матеріалів за фондами ЦДІАУК виглядає наступним чином:

фонд №51 - «Генеральна Військова канцелярія» - 2 справи [1];

фонд №59 - «Київська губернська канцелярія» - 43 справи [2];

фонд №54 - «Друга Малоросійська колегія» - 3 справи [3];

фонд № 269 - «Канцелярія гетьмана Розумовського» - 26 справ [4].

Представницький масив матеріалів за темою в фондах №59 та №269, порівняно з іншими, є

прямим слідством тієї ролі, яку відігравали київські генерал-губернатори та гетьмани в системі зносин Війська Запорозького Низового з російським центральним урядом від часу повернення запорожців з-під кримської протекції (1735) і до ліквідації Гетьманщини та паралельного цьому заснуванню Новоросійської губернії (1764), адміністрація якої поступово перебрала на себе повноваження київських генерал-губернаторів (певний час посаду губернаторів обох губерній обіймали одній й ті ж самі урядовці).

Відповідно до цього, видова приналежність виявлених джерел характеризується переважанням актових та розпорядчих (випродукованих у канцеляріях гетьмана, генерал-губернатора та президента Колегії) документів, з одного боку, та звітних (які виходили з кошової канцелярії), з другого.

Не буде перебільшенням сказати, що з-поміж всіх фондів, утворених як імперськими (губернськими), так і місцевими установами впродовж ХУЛІ століття, які нині зберігаються в ЦДІАУК, особливе місце займає фонд № 229 - «Архів Коша Нової Запорозької Січі. (1713 - 1776). 365 од. зб.». Головними фондоутворювачами цього архівного комплексу стали Військова та паланкові канцелярії Війська Запорозького Низового, що діяли в завершальну добу його історичного існування - часи Нової (Підпільненської) Січі (1734 - 1775 рр.). Незважаючи на те, що фонд зазнав значних руйнацій початкового складу документів, внаслідок фізичних втрат та вилучень, на сьогоднішній день він залишається найбільш компактним, представницьким та інформативно багатим скупченням джерел з соціальної історії запорозького козацтва у ХУЛІ столітті.

Всі справи за темою дослідження, що містяться у фонді № 229 ЦДІАУК, згідно зі змістом документів, що їх складають, можуть бути умовно віднесені до чотирьох тематичних груп:

соціальний склад та структура запорозького козацтва, його наповнення, особливості функціонування [5];

гайдамацька активність запорозького козацтва; участь його в козацьких повстаннях на Правобережній Україні [6];

соціальні конфлікти між антагоністичними групами запорозького козацтва [7];

участь Війська Запорозького Низового в роботі Законодавчої комісії 1766 - 1768 рр. [8].

За видовою ознакою у всіх тематичних групах домінують такі різновиди документації як: службова розпорядча та звітно-виконавча; інформаційно-засвідчувальна та обліково-статистична.

Інформаційний потенціал документів фонду дозволяє реконструювати видозмінення та структуризацію соціального устрою запорозького козацтва за часів Нової Січі, дослідити закономірності трансформації традиційної соціальної моделі впродовж ХУЛІ століття та встановити зв'язок та взаємовпливи поведінкових моделей та ідеологічних уподобань окремих соціальних груп січової громади з процесами інституційного розколу січової громади.

Архівні зібрання Державного архіву Автономної Республіки Крим (ДААРК) за темою дисертаційного дослідження хронологічно охоплюють останнє десятиліття XVIII століття. Пояснюється це як фактом десятирічного перебування Тамані (Фанагорії, Кубані) в складі Таврійської області (1791 - 1802 рр.), а, відтак, і адміністративній підпорядкованості Чорноморського козацького війська (в цивільних справах) таврійським правителям. Відповідно до цього значну кількість справ (17), що мають потужний інформаційний потенціал для реконструкції соціальних відносин всередині чорноморської (запорозької постсічової) спільноти, було виявлено саме в фонді № 799 - «Таврійське обласне правління. (1784 - 1797). 884 од. зб.» [9]. Поодинокі справи «чорноморського» циклу зберігаються ще у двох фондах ДААРК:

№ 535 - «Попов Василь Степанович. (1653 - 1920). 3101 од. зб.» [10];

№ 801 - «Катеринославський і Таврійський генерал-губернатор. (1793 - 1796). 60 од. зб.» [11].

Виявлені справи здебільшого містять матеріали службового листування з приводу зарахування

до Чорноморського війська колишніх запорожців, а також статистичні відомості стосовно соціального складу та динаміки зростання цієї козацької спільноти впродовж останньої декади XVIII століття. Також вони, в більшості випадків, генетично та тематично пов'язані з документами, що зберігаються в Державному архіві Краснодарського краю.

Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО) до Другої Світової війни міг похвалитися вельми представницькою кількістю матеріалів, прямо дотичних до соціальної історії запорозького козацтва ХУІІІ століття. Це не випадковість, адже саме Катеринославу, від самого початку його заснування (1787 р.) судилося стати не лише адміністративним центром губернського та намісницького рівня, але й місцем зосередження архівів значної кількості адміністративно-територіальних одиниць й державних установ Російської імперії, які діяли на півдні України впродовж другої половини ХУІІІ століття - Новосербського корпусу, Новоросійської та Азовської губерній, Катеринославського намісництва, канцелярій правителів і губернаторів, судових палат та земських судів, духовних правлінь тощо. Серед справ утворених згаданими фондоутворювачами чимала кількість була присвячена відображенню особливостей стосунків місцевих урядовців із запорозькими козаками як до, так і після 1775 р.