За таких обставин роль першоджерела почали відігравати й такі специфічні носії вторинної ретроспективної документної інформації, як описи архівних фондів. Після закінчення війни описи втрачених фондів ДАДО були угрупованні за описом № 2 (307 од. зб.) фонду №1684 - «Катеринославська губернська архівна комісія. (1921 - 1874).» Зважаючи на високий професіоналізм укладачів описів, серед яких виділяється постать В.Грекова, вони перетворилися на цінне джерело, оскільки відбивають не тільки певні історичні факти, які мали місце в минулому та їх основних фігурантів, але й завдяки виструнченим хронологічним вертикалям дозволяють простежити основні тенденції розвитку соціальних відносин всередині запорозького соціуму, а також з'ясувати закономірності документообігу між суб'єктами адміністративно-територіального устрою та управлінського апарату Російської імперії у 1751 - 1801 рр.

Зі всього загалу описів (більше 900) особливий інтерес становлять описи фондів: канцелярії Новосербського корпусу [12]; Азовської губернської канцелярії [13]; Новоросійської губернської канцелярії [14]; новоросійського губернатора [15]; Катеринославської провінційної канцелярії [16]; Катеринославського намісницького правління [17].

При цьому, досить часто сам лише заголовок описаної справи може докорінно змінити існуючі серед сучасних дослідників погляди на окремі аспекти соціальної історії Запорожжя у ХVШ столітті. Як приклад: твердження про те, що «...в часи Нової Січі територіальне групування вже втратило значення [йдеться про «земляцький» принцип наповнення січових куренів козаками - В.М].» [18. с. 524]., хоча й є справедливим в цілому, все ж втрачає свою апріорність при знайомстві із заголовком справи №247 за недіючим описом фонду «Новоросійський губернатор» - «О выпуске бывшего Запорожья куренного атамана Якова Донского на его родину Войска Донского реки Хопра в [Мнижанскую] станицу. 1776.» [19. - Арк. 34 зв].. Як видно з нього, той же Дінський курінь і в останні часи існування Запорозької Січі за традицією включав до свого складу вихідців із донського козацтва. Подібна невеличка ілюстрація добре показує всю важливість справ-описів ДАДО в реконструкції соціальної моделі січової спільноти.

Тематично всі інформаційні вкраплення, виявлені серед перелічених описів відносяться до таких проблем:

регуляторна політика російського уряду стосовно соціального устрою Запорожжя (1764 - 1783);

гайдамацька активність запорожців на теренах російських адміністративно-територіальних одиниць (1775 - 1777);

нобілітація (та навпаки, репресії) запорозької старшини.

Державний архів Одеської області (ДАОО) хоча й належить до одного з найбільших архівосховищ нашої країни, укомплектований, здебільшого фондами, нижня хронологічна межа яких рідко коли сягає навіть останньої декади ХІІ століття. Цьому є декілька пояснень. По-перше, це відносно пізній (1794) час створення міста на місці колишніх татарсько-турецьких Хаджибею та Єні- Дуньї, а по-друге те, що на адміністративний центр південноукраїнського регіону місто перетворилося лише у 1820-х, із заснуванням новоросійського та бессарабського генерал-губернаторства. Як слідство, за темою дослідження в задекларованих хронологічних межах - ХІІ століття, - практично є відсутніми.

Разом з цим, неприпустимо при розгляді такої складної, багатофакторної та полідетермінованої складової загально-історичного процесу, якою є історія соціальних відносин, вдаватися до схематизму та спрощень, намагаючись вмістити реконструкцію в «прокрустове ложе» «1700 - 1800». Широке використання нами при проведенні дослідження методів ретроспекції та футуроспекції стало можливим лише завдяки залученню документальних комплексів, що виникли як наприкінці ХІ, так і на початку ХІХ.

Відповідно до цього, виявлені в фондах ДАОО документи, які стосуються історії задунайської гілки запорозького козацтва в першій чверті ХІХ століття, займають важливе місце в актуалізованій джерельній базі дослідження. Головним чином вони зосередженні в межах фонду-гіганта № 1 - «Управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора», за описами:

№ 218 - «Канцелярія Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора з військової частини. (1797 - 1840). 342 од. зб.» (7 справ) [20];

№ 190 - «Опис справам канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора. (1823 - 1830). 451 од. зб.» (2 справи) [21];

№ 214 - «Канцелярія Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора. (1816 - 1839). 533 од. зб.» (5 справ) [22].

Як видно з часу створення джерел, більшість із них виникла під час російсько-турецьких війн 1806 - 1812 та 1828 - 1830 рр., або ж у перші роки по укладенні відповідних мирних договорів, та, відповідно до цього, документально оформлювала процеси перетікання задунайських запорожців та їх інкорпорацію до решти «постзапорозьких» козацьких громад Російської імперії, насамперед чорноморської. За своїми видовими характеристиками документи за темою дослідження, які зберігаються в ДАОО, переважно відносяться до різних груп службової документації, відомої з ХІІ століття. Характерною прикметою того часу та прямим свідоцтвом якісних змін документального корпусу управлінської машини Російської імперії стала поява значної кількості «сказок» - автобіографій колишніх задунайців, фіксованих російськими чиновникамив процесі інтерв'ювання реемігрантів [23]. У переважній