Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (ІР НБУ) є найбільшим в Україні сховищем історичних документів та наративів серед решти бібліотечних і музейних зібрань. В переважному числі випадків джерела з соціальної історії запорозького козацтва ХУІІІ століття, які зберігаються в фондах Інституту, є включеннями до різноманітних предметно- тематичних колекцій, сформованих впродовж ХІХ - ХХ століть. Їх видовий, жанровий, тематичний та хронологічний діапазон, відповідно, є надзвичайно широким.

Зокрема, маємо:

матеріали службового та приватного листування кошового отамана П.Калнишевського з П.Паніним [24], І.Глебовим [25] та П.Румянцевим [26] (1760-ті рр.);

рапорти та донесення М.Лєонтьєву від кошових отаманів Я.Ігнатовича, К.Малашевича, П.Козелецького та Ф.Товстонога (1743 - 1755 рр.) [27];

матеріали службового листування правителя канцелярії князя Г.Потьомкіна-Таврійського В.Попова з М.В. та В.В. Каховськими, М.Кречетниковим, Я.Булгаковим та іншими державними та військовими діячами Російської імперії (1782 - 1799 рр.) [28];

зразки запорозького пісенного фольклору (в записах середини ХІХ століття) [29].

Попри відсутність будь-якої системності джерел за темою в фондах, не можна заперечити їх потужну інформативність стосовно різних аспектів соціальної історії запорозького козацтва та його наступників-чорноморців.

Поміж решти фондів в зібрання ІР НБУ особливо слід виділити фонд №9 - «Фортеця Св. Єлизавети. (1753 - 1821). 23491 од. зб.», свого часу (1876 р.) здобутий бібліотекою Університету Св. Володимира у міської управи міста м.Єлизаветграду. Назва фонду є досить умовною, оскільки зібрані в ньому документи виникли в процесі діяльності кількох фондоутворювачів - канцелярії комендантів фортеці Св. Єлизавети; канцелярії Новослобідського козацького (з 1764 р. - Єлизаветградського пікінерного) полку; Єлизаветградської провінційної канцелярії, - які діяли впродовж всієї другої половини ХУІІІ століття. Джерела з соціальної історії запорозького козацтва, виявлені серед справ цього фонду, в більшості своїй відносяться до періоду 1755 - 1762 рр. та пов'язані з діяльністю Комісією з викорінення гайдамацтва, яка мала за квартиру фортецю Св. Єлизавети. Всього нами було виокремлено 20 справ, документи яких дають достатньо повне уявлення про специфіку гайдамакування козаків-запорожців на території Новосербського поселення та суміжних земель Речі Посполитої [30].

Окрім різновидів військової службової документації: розпорядчих (ордери, пропозиції), звітних (рапорти, донесення), інформаційних (промеморії, відношення), на особливу увагу заслуговують матеріали судово-слідчого характеру. Серед останніх вирізняються протоколи допитів (допросные листы) козаків-гайдамаків - джерела унікальні за своєю інформативністю, але на жаль все ще недостатньо введені до наукового обігу.

Відділ рукописів Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Яворницького (ДІМ) зберігає велику кількість документів з соціальної історії запорозького козацтва ХУІІІ століття.

Переважно вони зосереджені серед залишків фонду Азовської губернської канцелярії (1775 - 1783), які потрапили до музею впродовж 1922 -1924 рр., з губернського архіву, та представлені як оригіналами, так і машинописними копіями документів. Хронологічно ці документи відносяться до 1775 - 1776 рр., а за тематикою стосуються характеру відносин представників місцевої та центральної російської влади з запорозьким населенням в перші часи після ліквідації Січі.

Можна констатувати наявність локальних комплексів документів всередині цього фонду, угрупованих за функціонально-видовою та тематичною ознаками:

рапорти на новопризначених командирів у повітах (колишніх паланках) до Азовської губернської канцелярії щодо настроїв запорожців та заходів спрямованих на уніфікацію соціального устрою козацьких громад згідно з загальноімперськими нормами [31];

інструкції командирам Кальміуського, Консководського, Протовчанського, Самарського та ін. повітів (паланок) стосовно першочергових заходів по відношенню до запорожців [32];

комплекси документів (донесення, атестати, ордери), яким юридично оформлювалася нобілітація колишніх старшин Війська Запорозького Низового [33];

описи та регістри населення (та майна) в зимівниках репресованих російським урядом запорозьких старшин [34];

комплекси документів (протоколи допитів, екстракти судових справ, рапорти, промеморії, пропозиції та ін.), що виникали в процесі слідства та прийняття с удових рішень відносно запорожців, звинувачених у антидержавній (антиросійській) діяльності [35].

Потужний інформаційний потенціал згаданих документальних комплексів частково було використано в археографічних публікаціях та наукових розвідках Н.Полонської-Василенко [36], Ю.Мицика та С.Абросимової [37], А.Бойка [38].

На відміну від залишків фонду Азовської губернської канцелярії, решта зібрань джерел з соціальної історії Запорожжя в ДІМ не носить системного характеру та не пов' язані діяльністю конкретного фондоутворювача. Своєю появою у фондах вони завдячують науковій та колекційній діяльності Д. Яворницького. За своїм походженням ці документи є надзвичайно строкатими: оригінали та сучасні їм копії документів ХУІІІ століття з родинних архівів південноукраїнських дворянських родів - нащадків запорозької старшини; машинописні копії документів інших архівних зібрань, які використовувались Д.Яворницьким підчас наукових студій. На особливу увагу дослідника заслуговують атестати запорозьких старшин П.Руденка та В.Чернявського (1771 р.), видані Кошем за особистим підписом кошового отамана Війська Запорозького Низового П.Калнишевським [39]. Насиченість цих засвідчувально-інформаційних документів інформацією біографічного характеру дозволяє на їх основі дослідити основні закономірності наповнення старшинської верстви всередині січової громади за часів Нової Січі.

Нікопольський державний краєзнавчий музей (НДКМ), хоча й не може похвалитися настільки представницькою добіркою матеріалів з соціальної історії Запорожжя XVIII століття в своєму рукописному зібранні, як той же ДІМ ім. Д.Яворницького, зберігає, проте, без перебільшення, унікальні матеріали. Йдеться про рештки архіву Свято-Покровської церкви Нікополя за період 1781 -