Таким чином, розглянувши особливості створення/виникнення та побутування усних наративів у середовищі запорозького козацтва у XVI11 ст., ми можемо констатувати наступне:

серед жанрів усних наративів, найбільш широко побутував на Запорожжі слід відзначити усну історію, окремі жанри прози - як фольклорної, так і реалістичної (перекази, анекдоти, чутки) а також історичні пісні;

поширення „усних історій" та історичних пісень серед січової спільноти було викликане, насамперед, потребами тих важливих соціальних функцій, які вони обслуговували - формування корпоративної історичної пам'яті та маркерів автоідентифікації, посилення міжгенераційних зв'язків тощо;

фольклорна та фольклоризована проза (анекдоти, чутки) здебільшого стояли на периферії згаданих процесів й, або, були покликані обслуговувати релаксаційні потреби січовиків, являючи собою імпровізоване театральне дійство, або ж слугували індикаторами соціальних процесів які мали місце в середовищі січової спільноти (очікування зовнішніх загроз, змін стану та ін.);

процеси створення та розповсюдження окремих різновидів усних наративів - історичних пісень та анекдотів, як свідчить російська урядова документація (зокрема, матеріали судово-слідчі), хоча й можна вважати такими, що були плодом колективної творчості січової громади, у окремих випадках мають чітку авторизованість (наявність конкретних авторів та виконавців з числа самих же січовиків).

аналіз сукупності усних наративів, які вийшли з середовища запорозького козацтва впродовж всього XVIII ст., переконує, що вони мають виняткове значення у справі реконструкції та інтерпретації соціальної історії Запорожжя досліджуваного періоду.

Джерела та література

Збірник матеріалів до історії запорозьких козаків (Сборник материалов для истории запорожских коза- ков) // Дмитро Яворницький. Твори у 20 томах/ Ред. кол. П.Сохань та ін. - Т. 1. - К; Запоріжжя, 2004.

KvDraHOB Е. Анекдот как жано. - СПб.. 1997.

РГАДА. - Ф. 13. - Оп.1. - Д. 78. В проекті генерал-майора К. фон Штофепьна стосовно ліквідації Запорозької Січі (1765 p.), поданому на розгляд імператриці Катерині II згаданий генерал зауважує, що й Калнишевський, й решта військової старшини вважають себе „по их мнению Цицеронамы и Катона- мы". Погодимося, що подібна самооцінка, хоча й виглядає дещо нескромною, однак є достатньо показовою.

РГАДА - Ф. 7. - Оп. 1. - Д. 592.

Сучасний російський історик Є.Анісімов, відомий своїми дослідженнями з історії каральних інституцій Російської імперії (Анисимов Е.В. Кнут и дыба. Политический сыск и русское общество в XVIII веке. - М., 2000), в своїй роботі присвяченій особі Анни Іоаннівни, зокрема зауважує, що найбільш пристойний виспів, яким спромоглися слідчі передавати сутність образ звучав наступним чином - „называл Ея Императорское Величество женским естеством, выговорил то слово прямо": Анисимов Е.В. Анна Ио- анновна. - М., 2004. - С. 98. Абстрагуючись від особистісних рис імператриці та характеру її правління в цілому, можна стверджувати, що численність справ подібного роду чудово ілюструє не тільки реакцію самих широких верств підданців Російської імперії на факт царювання монархині, а не монарха, але й показує нам рівень тендерної толерантності у суспільстві в цілому.

Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Ми- хайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. - Одесса, 1842.

Архипова Александра Сергеевна. Анекдот и его прототип: генезис текста и формирование жанра / Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Специальность 10.01.09. - "Фольклористика". - М.: РГГУ, 2003. - С. 3.

Я.Новицкий. С берегов Днепра (очерки Запорожья). Путевые записки и исследования // Новицький Я. Твори у 5 томах. Том 1. - Запоріжжя: ПП „АА Тандем", 2007. - С. 165.

Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца Ивана Россоподы // Киевская Старина. -Т. VII (Ноябрь). - 1883. За рамки основного викладення матеріалу, у посилання, нами, з міркувань етнічної толерантності, винесено згадки про „анекдоти" народжені в колі гайдамаків-здобичників: про „надягання" кривавих „чобіт" та „шапок" на „ляхів" та,скидів"; про „жида", що його перестрів гайдамака та змусив залізти на дерево та вдавати із себе птаха, після чого влучно вцілив „птаха" пострілом із пістоля, та тому подібних. Звісно, з позицій „політкорекгної людини" XXI ст. цілком виразна садистська складова цих зразків січової фольклорної прози виглядає абсолютно „неапетитною", що однак не заважало їх сучасникам - як слухачам, так і оповідачам, із насолодою поринати у світ кривавих асоціацій.

ДІМ. -КП. 74232/АРХ. 14531.

ДІМ.-КП. 38197/АРХ. 208.

Павленко І. Історичні пісні Запорожжя: регіональні особливості та шляхи розвитку. - Запоріжжя, 2003.

Рябінін-Скпяревський О.О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття // Малинова Г.Л., Сапожников И.В. А.АРябинин-Скляревский: материалы к биографии. - О.-К: Элтон-2 - Гратек, 2000.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Передмова та коментарі Г.К.Швидько. -Дніпропетровськ, 1994.

РГВИА.-Ф. 52,-Оп. 1.-Д. 79.

Надхин Г.П. Память о Запорожье и последних днях Запорожской Сечи. Сочинение Г.П. Надхина. М.: Издательство Императорского общества Истории и Древностей Российских Московського университета, 1877.

Новицкий Я.П. Малорусские исторические песни, собранные в Екатериноспавщине. 1874-1903 гг. - Екатеринослав, 1908.

Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. - Ч. 2. - СПб., 1888.

Эварницкий Д.И. Малорусские народные песни, собранные в 1878-1905 гг. - Екатеринодар, 1906.

Кондратович Ф. Задунайская Сечь (по