„Виленская Публичная библіотека. А 2/1 Витр.".

В приложенном к экземпляру конверте имеется карточка: „V-29969 Статут Великого Княжества Литовского. Вильно 1588 г. Получено библиотекой в 1957 из б-ки Виленского университета в обмен на старопечатный литовский катехизис".

И. И. Л а п п о, Литовскій Статутъ 1588 года, т. I, ч. 1, Kaunas 1934, с. IX.

П. І. Мяло

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В. М. ЕЛЛАН-БЛАКИТНОГО: ДО ІСТОРІОГРАФІЇ ПИТАННЯ

В даній статі автор ставить за мету проаналізувати стан справ з історіографічної розробки дослідження громадсько-політичної діяльності одного з лідерів лівого крила УПСР, потім партії боротьбистів, а згодом КП(б)У - В.М. Еллана -Блакитного.

Протягом десятиліть його ім'я не було відоме широкому колу українських читачів. До сьогоднішнього часу майже відсутня історіографія, присвячена його життю та громадсько-політичній діяльності. Як українські, так і закордонні вчені з різних причин, за поодинокими виключеннями, фактично ігнорували діяльність цього «видатного культурно-політичного та громадського діяча» радянських часів [1, с.87].

Між тим, В. Еллан-Блакитний по праву належав до компартійно-радянської еліти, причому не тільки за формальними ознаками: за посадою чи соціальним статусом. Як підкреслює український вчений М. Фролов, В.М. Еллан-Блакитний у 1920-1925 мав неабиякий вплив на партійний загал України і був дуже популярною особою, особливо серед революційно налаштованої української молоді [2, с.200].

М.Дорошко зауважує, що головна різниця між елітою та номенклатурою полягає у відсутності в абсолютної більшості номенклатури 20-30-хх років таких найважливіших для еліти ознак, як освіченість, інтелігентність, толерантність, відданість національним ідеалам та інтересам тощо [3, с.452]. Всі ці ознаки мав в повній мірі В.Еллан-Блакитний, різко виділяючись на фоні інших представників компартійної еліти.

У радянські часи дослідження політичної діяльності та еволюції світогляду Еллана-Блакитного не стали об'єктом ґрунтовного дослідження істориків з об'єктивних причин, тому що Еллан-Блакитний у 30-ті рр. був звинувачений у «націонал-комунізмові».

Лише зарубіжна історіографія, яка була недоступна вітчизняним науковцям, досліджувала різні аспекти політичного життя України епохи національно-визвольних змагань. Але оскільки дослідники з зрозумілих причин не могли використовувати українські архіви, їх праці не містили розгорнутої фактологічної бази. Аналізуючи роботи вчених української діаспори, ми бачимо, що серед них переважає мемуарна література [4].

Після досягнення Україною незалежності, коли до історичного обігу повернулося багато незаслужено забутих імен, конче потрібно детально проаналізувати всі аспекти багатовекторної діяльності В.Еллан-Блакитного: поета, редактора, політика. Ми цілком згодні з українським істориком В.Головченко, що «персоналізація історії в процесі вивчення українських та політичних партій має й надалі перебувати в центрі уваги науковців» [5, с.137].

Про високий авторитет та важливу роль, яку відігравав В.Еллан-Блакитний у суспільно- політичному житті 20-х рр. ХХ ст. свідчать такі яскраві факти його біографії, як те, що саме йому керівництво боротьбистів доручило очолити делегацію партії, яка була відправлена у 1919 році до м.Харкова для переговорів про входження їх представників до Раднаркому. Він декілька разів особисто зустрічався з В.Леніним, спочатку як член боротьбистського ЦК, потім як гість партійних з'їздів РКП(б), був уповноваженим представником ЦК УКП(б) у виконкомі делегат ІІІ Комінтерну. Саме він був одним з ініціаторів розпуску партії боротьбистів та вступу її членів до КП(б)У. Згодом він був обраний членом ЦК КП(б)У, став членом ВУЦВК.

Визнанням його заслуг було те, що його, вперше серед українських громадсько-політичних діячів, було посмертно нагороджено орденом Трудового Червоного Прапору УСРР.

Старий більшовик М.О. Скрипник, близький соратник Леніна й провідна постать в усіх трьох радянських урядах, як і колишній боротьбист та член політбюро та оргбюро ЦК КП(б)У О.Я. Шумський були одностайні в тому що, «з іменем Василя Блакитного зв'язаний весь процес революційної боротьби й творчості на Україні, оскільки він стояв у центрі цієї боротьби й суспільного життя України» [1, с.99].

Після його раптової смерті у 1925 році, його вагомий внесок у становленні радянської України відзначали політичні діячі В.Затонський, Г.Петровський, В.Чубарь, літератори О.Вишня, В.Поліщук, А.Хвиля тощо.

6 грудня 1925 року голова ЦВК СРСР М.І.Калінін у телеграмі на адресу літературно- журналістській громадськості України зазначав, що «в особі тов. Блакитного ми, комуністична сім'я, втратили старого революціонера».

М.Скрипник писав, що зі смертю тов.Блакитного сходить у могилу один з видатніших діячів нової робітничо-селянської України [1, с.88]. Г.Гринько наголошував, що Блакитний був у перших лавах тих, хто проводив український революційно-національний рух з багна дрібнобуржуазної обмеженості на шлях міжнародної солідарності трудящих. Роки чесної революційної боротьби ще в рамках УПСР, формування в ній лівого крила, участь у збройній повстанській боротьбі проти української контрреволюції - ось ті етапи, що привели Блакитного 1920 року до КП(б)У [1, с.91].

О.Шумський підкреслював різновекторність його інтересів: керівник української радянської преси і публіцистики, ідеолог українського пролетарського письменства, один з видатніших керівників українського радянського громадського життя [1, с.98].

З метою увічнення його пам'яті ім'ям В.Еллана-Блакитного назвали будинок літератора у Харкові, там же було встановлено невеличкий пам'ятник. У 1929 було видане повне зібрання його творів, до речі, воно користувалося такою популярністю, що через три роки знадобилося друге перевидання.

У 1929 також вийшов біографічно-критичний нарис, присвячений В.Блакитному. Ю.Лавріненко описував життєвий шлях В.Еллан-Блакитного, умови формування його революційного світогляду. Тоді ще можна було написати, що Блакитний поєднував вивчення марксистської літератури з вивченням українського національного руху та згадувати про те, що він на початку 1920 року кілька разів був заарештований