Процес ліквідації більшовиками політичної опозиції та встановлення однопартійної системи в Україні розглядаються в дисертаційних роботах Я.М.Остапенко, С.В.Білошицького, Т.А.Бевз, О.М.Любовець, О. Ю.Висоцького та ін. [21].

Значним внеском в розробку питань діяльності українських партій та характеристики їх лідерів, стали фундаментальні колективні праці Реєнта О.П., Рубльова О.С., Верстюка В.Ф., Солдатенкова В.Ф [22].

В працях С.Кульчицького, Ю.Шаповала розкриваються причини виникнення сталінського тоталітарного устрою в країні, побіжно розглядаються питання встановлення однопартійності та ліквідації політичних партій в Україні.

Саме Ю.Шаповал в роботі «Людина і система» розглянув декілька сторінок історії партії боротьбистів, опублікувавши ряд партійних документів та статей В.Еллан-Блакитного, які друкувалися протягом 1919-1920 рр. у газеті «Боротьба» [23].

На сьогодні найбільш вичерпно визначив джерела формування нової владної верхівки України, особливо яке створили вихідці з інших політичних партій, зокрема боротьбистів, український вчений М. Фролов.

У двох монографіях «Компартійно-радянська еліта в УСРР (1917-1922 рр.): становлення і функціонування» та «Компартійно-радянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923-1928 рр» він досліджує процес зміни правлячої політичної еліти внаслідок революції, підкреслюючи, що вихідці з інших політичних партій у КП(б)У в 1920-1930-ті рр. відігравали значну та важливу роль у політичній еліти УСРР. М.Фролов аналізує діяльність В.Еллан-Блакитного, ініціатора розпуску УКП(б) та організованого вступу боротьбистів до КП(б)У, зазначаючи, що Блакитний відразу ввійшов до складу політичної еліти УСРР [12, с.9].

Цьому сприяли як особисті якості В.Еллан-Блакитного, так і організаційна слабкість КП(б)У, яка потребувала притоку «нової крові».

Голова українського уряду Х.Раковський у 1920 році відкрито визнавав цей факт. «Товарищи, нужно сказать, что именно коренное противоречие на Украине заключается в том, что на Украине, где положение в 10 раз хуже, чем в России, мы имеем партию хилую, слабую, которая теперь насчитывает около 25000 членов, большинство коих зарегистрировалось за последнюю партийную неделю» [24, с.58].

В.Еллан-Блакитний щиро сподівався цим кроком поєднати «процесс социальной революции с моментом национальной революции» [24, с.169].

Час показав як глибоко він помилявся, взявши на віру обіцянки КП(б)У враховувати місцеву національну специфіку.

За своє коротке життя В.Еллан-Блакитний залишив після себе багатий літературний та публіцистичний спадок: поезії та літературні твори, політична сатира, статті з культурного будівництва та громадсько-політичних питань. За його життя було видано лише три маленьких поетичних збірника (1919 році - збірник віршів «Червоний вінок», у 1920 - «Зшитки боротьби», у 1921 найбільш відомий збірник, який складався всього з 9 віршів - «Удари молота і серця»).

Викликає глибоку пошану той вражаючий темп життя яким жив В.Еллан-Блакитний. Адже окрім літературної творчості та публіцистики він встигав займатися організаційними справами. У Центральному державному архіві громадських об' єднань збереглися посвідчення та мандати В. Еллан- Блакитного часів української революції (1917-1919 рр.). Простий їх перелік дає уявлення про насичене громадсько-політичне життя яким він жив в той час. У червні 1917, коли йому було лише 23 роки, Центральна Рада направила його повітовим інструктором на Чернігівщину. У вересні він член Чернігівської Ради робітничих та солдатських депутатів, а у грудні 1917 - член ЦК УПСР та входить до редакції щотижневика «Боротьба». Посвідчення від 29.04.1918 дає йому право як члену ЦК УПСР вільно ходити по всім місцям де є варта січових стрільців. У грудні 1918 В.Еллан-Блакитний делегується на губерніальний з'їзд Селянських спілок Київщини. У січні 1919 має посвідчення, що він член Центр ревкому, а трохи згодом уповноваженим представником ЦК УКП(б) в виконком ІІІ Комінтерну [25, арк.1-8].

Найбільш повне зібрання його творів було видане в Харкові у 1929, у 1932 воно було перевидано. Після цього довгий час його твори були заборонені до друку і лише у 1958 році було видано його двотомник у Києві.

На сьогоднішній день це найбільш повне зібрання його творів. У першому томі міститься його поетичні наробки, перша з яких датована 1912 роком, коли він проживав у Чернігові.

На початку революції він дав поетичну клятву на вірність Україні, якій не зраджував протягом всього недовгого життя: «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі» [26, с.68].

У другому томі зібрано його проза та публіцистика, по якій можна прослідити всю етапи його непростої біографії. Хоча, на жаль вона не містить матеріалів, які б висвітлювали діяльність В.Еллан- Блакитного до його вступу у КП(б)У.

Ось як головний редактор «Вістей». В.Еллан-Блакитний згадував у січні 1924 про початок роботи редакції.

«1920 рік. 28 травня. Перший номер «Вістей» ВУЦВКу цілком на українській мові. Сірий папір, в якому на версі стружки, солома. Брудна фарба. Випадковий зміст. Здебільшого «сводки» и бойові агітаційні статті. Верстка, коректа — неймовірні. Часто в заголовку газети: «3 технічних причин вчора газета не вийшла». 3-за браку електрики, опалу іноді газета не виходить фактично по два дні, а потім «доганяє» нумерацію. Доба одчайної боротьби за існування. Так до кінця 20 року і в 21-му.

Неп. Повільне намацування «грунту». Шукання форм існування газети на нових підвалинах.

Третій етап. Форми допомоги знайдено. Ще не виправлено апаратних хиб, нема змоги розгорнути ініціативу, притягти нові сили.

Нарешті - четвертий. Існування забезпечене. Густішає мережа сількорів, робкорів, агентів, передплатників. Кожна пошта приносить пачки живих відгуків з місць.