Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Г

Г. М. Васильчук

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ ТА ПОЛІТИКА РОЗКУРКУЛЕННЯ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ 20-х - ПОЛОВИНА 30-х рр.): КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОЇ ЗАХІДНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Дослідники зарубіжної історіографії використовують визначення «сучасні західні історики», маючи на увазі вчених із Європи та США [1]. У 90-х рр. ХХ ст. з'явилася низка праць західних та російських істориків, присвячених з'ясуванню саме концептуальних підвалин «теорії тоталітаризму», якою вирізнялася західноєвропейська та американська «радянологія» [2]. Англо-американською історіографією непу переймаються також і на початку ХХІ ст. [3], тобто її вивчення продовжується, але на нових гносеологічних засадах. Завдання поданої статті - окреслити концептуальні підходи сучасної західної історіографії до проблем колективізації та розкуркулення на теренах УСРР в означений період.

Предметом ґрунтовної статті І.В. Павлової, яка працює в Інституті російської історії РАН, є «критика ревізіоністського підходу західних істориків до вивчення сталінської Росії 30-х рр.» [1, с. 109], новий напрямок якого, на її переконання, розпочався з другої половини 80-х рр. Вона називає основних представників «ревізіоністського підходу» - істориків Ш. Фіцпатрика, Л. Віолу, Дж. Гетті, Г. Ріттешпорна, Р. Маннінг, Р. Терстона. Вони висвітлювали переважно соціально-політичну та соціокультурну ситуацію в радянському суспільстві, зосереджуючись на репресіях, їхніх наслідках, відносинах влади і суспільства. Так, відомий американський історик Ш. Фіцпатрик обстоює принципи вивчення повсякденного життя радянського суспільства [4, с. 38-58], але слід зазначити, що названі вчені не претендують на монометодологію.

Монографія відомого німецького дослідника аграрної історії Штефана Мерля про аграрний ринок в роки непу, яка з'явилася у 1981 р. [5], залишається «сучасною» і єдиною в німецькій історіографії з соціально-економічних проблем розвитку радянського суспільства 20-х рр., у якій також з'ясувуються так звані організаційно-господарські передумови масової колективізації. У 1990 р. він опублікував матеріал про соціальний розвиток радянської колгоспної системи, зосередившись на діяльності політвідділів МТС, які займалися партійними чистками в колгоспах та радгоспах [6, s. 49-60]. Формування колгоспної системи учений висвітлює в контексті теорії тоталітаризму, посилаючись на відомості офіційної статистики, відтворює руйнівні наслідки насильницької колективізації, політики розкуркулення, хлібозаготівель [7]. Засівна площа, кількість худоби та її зменшення, техніка, кадри колгоспів, розподіл продовольства стали предметом ретельного з'ясування німецького історика. На таких засадах написана його стаття про колективізацію та ставлення до неї селян [8]. Німецький історик визнав той факт, що колективізація, політика розкуркулення та надмірні хлібозаготівлі є основними причинами голоду 1932-1933 рр., але він заперечує його «національну причетність», тобто факт навмисного винищення саме українців [9].

На початку 90-х рр. колективізації торкалися німецькі історики А. Каппелєр, Р. Майєр [10], але побіжно, згадуючи про неї в контексті загальної історії України та сталінської доби. Їх колега Ш. Плаггенборг розглядає колективізацію з точки зору модернізації села, яку почав здійснювати Сталін одночасно з індустріалізацією. Зокрема, колективізація, на його думку, виявилася своєрідним «експериментальним полем» всієї аграрної політики, яка коштувала дорого - 6 млн жертв голоду 1933 р. [11, s. 763] Він підкреслює той факт, що крім селян, особливо селянок, ніхто офіційно не виявив опору під час колективізації [11, s. 769]. З'ясовуючи соціально-демографічні втрати населення в СРСР від сталінських репресій, Плаггенборг виокремлює 300 тис. осіб розстріляних за роки колективізації та 6 млн жертв голодомору [12, s. 71-112], покликаючись на праці російських дослідників та Ш. Мерля [13]. Невинні жертви сталінізму, а їхня загальна кількість, за підрахунками Плаггенборга, сягає 8 млн осіб протягом 1928-1941 рр., - результат «цинізму політичного керівництва», безглуздих і «паранояльних» політичних рішень [12, s. 73].

Колективізацію і розкуркулення, з їх «кривавими» наслідками і насильницькими методами здійснення, на переконання німецького історика, можна віднести до апогею «в історії насилля» [12, s. 77]. Висвітлюючи організаційно-правові основи функціонування карально-репресивної системи в СРСР 30-х рр., Плаггенборг виокремлює аспект триразового покарання куркулів: позбавлення власності і депортування, економічна руйнація (ліквідація як класу), персональна ліквідація [12, s. 86]. Така інтерпретація репресій проти куркулів є оригінальною і справді системною.

Результати насильницької колективізації та політики розкуркулення висвітлювали Й. Баур, Д. Поль [14], а А. Хайнріх, з'ясовуючи «соціалістичну трансформацію України», торкнувся також соціально-економічних змін за роки колективізації [15]. Його монографічне дослідження є своєрідним рефератом опублікованих праць російських та німецьких істориків, а також української зарубіжної історіографії, тобто діаспорної. Вражає некритичне ставлення дослідника до фактажу та особливо оцінок, висловлених радянською історіографією, збережено тезу про те, що колективний рух був складовою кооперативного плану, котрий передбачав кредитно-фінансову і матеріально-технічну підтримку селянських господарств і товариств [15, s. 98]. Посилання автора на праці Р. Девіса 70-х рр. про врожайність зернових культур, а також на праці інших дослідників (Ш. Мерля, Б. Кравченка) [15, s. 103], можна пояснити відсутністю в авторському арсеналі статистичних довідників. Це стосується також висвітлення темпів колективізації по республіках, коли ним за основне джерело інформації взято роботи Р. Девіса 80-х рр. [15, s. 104]. З'ясування причин та наслідків голоду 1932-1933 рр. побудоване на основі опублікованих джерел, переважно монографічних досліджень зарубіжних авторів, хоча автор і цитує окремі праці С.В. Кульчицького та використовує збірник архівних документів, упорядкований Є.П. Шаталіною [15, s. 112].

Необхідно підкреслити появу окремого номеру журналу «Osteuropa», присвячено виключно з'ясуванню різних аспектів українського голодомору 1932-1933 рр. У ньому опубліковані статті українських істориків


Сторінки: 1 2 3 4





Наступні 7 робіт по вашій темі:

НОВІТНЯ РОСІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ "РАДЯНСЬКОЇ ПОВСЯКДЕННОСТІ" 20-30-Х РОКІВ - Стаття - 7 Стр.
ПІВДЕННА УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ (ХІХ - початок 20-х рр. ХХ ст.): ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ - Стаття - 27 Стр.
ПРО ВНЕСОК Я.П.НОВИЦЬКОГО І Д.І.ЯВОРНИЦЬКОГО У РОЗВИТОК ГІДРОАРХЕОЛОГІЇ ДНІПРА (до 40-річчя діяльності ЕПАР) - Стаття - 5 Стр.
"НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР ГЕНОЦИДУ": СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР. - Стаття - 9 Стр.
ОБГОВОРЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕЛЯНСЬКОГО ПОЗЕМЕЛЬНОГО БАНКУ В ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст. - Стаття - 8 Стр.
НАРОДНОПІСЕННА ТРАДИЦІЯ УКРАЇНЦІВ НИЖНЬОГО ПОДУНАВ'Я: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ - Стаття - 9 Стр.
ПРОБЛЕМА ВІРОГІДНОСТІ ІНФОРМАЦІЇ ПУБЛІКАЦІЙ «КАТЕРИНОСЛАВСЬКИХ ГУБЕРНСЬКИХ ВІДОМОСТЕЙ» З ІСТОРІЇ ОСВІТИ НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ - Стаття - 18 Стр.