(Ю. Шаповала, С. Кульчицького, В. Васильєва), а решта - німецьких істориків: Рудольфа Марка про голод в Україні та інших регіонах СРСР, Яна Ерберта про феноменологію масового терору, Герхарда Зімона про голод як зброю сталінізму (голод та український націоналізм), Ріхарда Вульпіуса про церкву в роки голоду, Ніколаса Катцера про голод в РСФРР, Їлде Вільфрід про голод і націю, Рольфа Гебнер про висвітлення голоду в українській белетристиці [16]. Згадані автори, аналізуючи сучасну українську, російську, англо-американську історіографію, мають спільну для них концепцію тлумачення причин голодомору в Україні: він не мав антиукраїнського спрямування, а Сталін не прагнув знищити українців штучно створеним голодом. Простежується також тенденція уніфікації трагедії селян в Україні 1932-1933 рр., тобто ототожнення і співставлення з голодом в інших республіках СРСР.
Висвітленню політико-економічної та соціально-організаційної мотивації «примусової колективізації» присвячено окремий підрозділ ґрунтовної монографії Манфреда Гільдермайєра про історію становлення і падіння СРСР [17].
Англо-американська історіографія має багато спільного із західноєвропейською щодо висвітлення соціально-економічних змін в СРСР 30-х рр., враховуючи тривалість і гносеологічну єдність історіографічної традиції. Поштовхом для переосмислення теоретичних схем і навіть деяких догматичних тлумачень періоду колективізації та розкуркулення стала монографія Р. Конквеста: англійською вона з'явилася у 1986 р. [18], її російськомовний переклад за редакцією М. Хейфеца у 1988 р. та українська версія [19], яка вирізняється від оригіналу відсутністю вступної частини. Не порушуючи хронологічних рамок нашої історіографічної розвідки, свідомо уникнемо змістовного аналізу праці цього відомого дослідника, але звернемо увагу на роботи його опонентів.
Дослідники Марк Таугер з США, Роберт Девіс з Великобританії, Роберта Маннінг з США, С. Уїткрофт з Австралії (хоча працює в Англії) є прихильниками наукової теорії про кризу радянської економіки, яка мала суб'єктивні та об'єктивні причини. Професор Західно-Віржінського університету М. Таугер намагався з'ясувати вплив урожаю 1932 р. на появу голоду 1933 р. [20] Посилаючись на офіційну статистику другої половини 30-х рр., а також деякі сучасні праці українських і російських істориків, він зазначає, що збір зернових культур у 1932 р. був «дещо нижчим», відтак треба переглянути «теорію геноциду», тобто оцінки Р. Конквеста, Д. Мейса. Логіка та аргументація Таугера виглядають абстрактно, а його висловлювання про зменшення хлібозаготівельного плану для України не відповідають дійсності. Дані про хлібозаготівлі, якими він користується, є неповними, але і вони засвідчують порушення хлібофуражного балансу в Україні. Так, з 14,6 млн тонн валового збору зернових, за підрахунками Таугера, було заготовлено 4,7 млн, відтак, підкреслює він, селянам залишилося 10 млн тонн [20, с. 16]. Дивним є висловлювання Таугера про те, що «прихильники теорії геноциду погоджуються, що ні в 1933, ні в 1934 р. голоду не було» [20, с. 16-17]. Така оцінка має виразні ознаки фальсифікації, судячи з праць Р. Конквеста та Д. Мейса [21], які переконливо доводять факт масової смертності від голоду упродовж 1933 р., а також у 1934 р. від отруєнь та епідемії тифу.
Радянська економіка 1930-1933 рр., на переконання Р. Девіса, зазнала кризи, яку спричинила колективізація. У липні-серпні 1930 р. виявилися ознаки «міні-кризи» (зменшення валового продукту важкої промисловості, продуктивності праці) [22]. Економічна криза продовжувалася, вважав британський історик, досягнувши апогею восени 1933 р. (інфляція, зростання цін «на вільному ринку», скорочення поголів'я худоби, «безжалісне проведення заготівель зерна», голод).
Виступаючи на теоретичному семінарі з питань аграрної історії, що відбувся в Інституті російської історії РАН 24 червня 1997 р., С. Уїткрофт висловив думку про необхідність врахування «природничо- кліматичних та агротехнічних аспектів виникнення голоду» [23]. Він намагався ревізувати обґрунтування основної причини голоду - «розподіл» хліба, а не його кількість. Ставлячи під сумнів тезу про організований голод, тобто про «свідоме вилучення хліба у людей на Україні», Уїткрофт назвав «крайньою позицію» Р. Конквеста стосовно терору голодом [23, с. 96].
Концепція Р. Девіса та С. Уїткрофта, в основу якої покладено природничо-кліматичний фактор голоду, позначилася на аргументації та суб'єктивному тлумаченні становища сільського господарства. Теза про «захворювання рослин», які вплинули на збір зерна, виглядає цинічною в умовах рукотворного голодомору. Причиною кризи були колективізація, хлібозаготівлі, карально-репресивні методи, політика розкуркулення, а не «хвороба рослин».
Власну позицію на згаданому семінарі висловила американська дослідниця колективізації та політичних репресій Р. Маннінг, яка до причин голоду віднесла надзвичайні державні заготівлі, експорт, колективізацію, політику розкуркулення [23, с. 109]. Вона називає хлібозаготівлі «фанатичними», співставляє ситуацію 1927-1929 рр., коли стався голод, з найбільш неврожайним 1936 р., але підкреслює саме катастрофу 1932-1933 рр., зумовлену не «агротехнічними факторами». На її переконання звинувачення сталінського уряду у відповідальності за голод небезпідставні [23, с. 111]. Її наукова позиція щодо причин голоду, яку вона висловила ще у 1993 р. [24], залишилася без змін і на початку ХХІ ст. [25].
Об'єктивно оцінюючи соціально-економічне становище в 1932-1933 рр., Девіс та Уїткрофт не заперечують «злого наміру» Сталіна та його найближчого оточення, тому що вони могли: по перше, відмовитися від експорту та від радикального вилучення в Україні насіннєвого фонду, по-друге, попросити міжнародну гуманітарну допомогу, по-третє, призупинити діяльність заготівельних комісій [23, с. 125]. У 2004 р. вийшла з друку їхня англомовна монографія про голод 1932-1933 рр. в СРСР, яка написана на архівних матеріалах та сучасних документальних виданнях [26].