статей «Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.» (Київ, 2002), підготовлений вченими Інституту історії України НАН України і присвячений міжнародним, військовим, соціальним і громадсько-політичним проблемам історії України цього періоду, і монографію О. Реєнта і О. Сердюка «Перша світова війна і Україна», видану в 2004 р. В цих та інших публікаціях розглядаються окремі аспекти «українського питання» в роки Першої світової війни. Увагу авторів привертають і деякі питання громадського життя України в цей період, національний рух, зміни в економічному житті під впливом війни, становище окремих національних меншин. До певної міри ці питання вписуються в загальну проблему українського націотворення, хоча південноукраїнська проблематика, зокрема суперечливий вплив Першої світової війни на модернізацію Півдня України і пов'язані з цим процеси формування української нації, у цих публікаціях практично не розглядалися.
Історії Української революції початку ХХ ст. присвячений величезний масив літератури, різнопланової за проблематикою, масштабом питань, що висвітлюються, а також за формою і жанром аналізу. Частина публікацій стосується регіональної проблематики, зокрема дослідженню перебігу подій в південноукраїнському регіону в 1917-1921 рр. Можна стверджувати, що ця література спричинила справжній переворот у поглядах на події, які відбувалися в період Української революції, адже протягом багатьох десятиліть доба Визвольних змагань початку ХХ ст., як в загальноукраїнському так і регіональному масштабі, відверто і цілеспрямовано фальсифікувалась, або ж просто замовчувалась радянськими істориками.
Доба Центральної Ради, створення першої в ХХ ст. незалежної української держави - Української Народної Республіки, в новітній українській історіографії досліджувалася багатьма істориками. Згадаємо хоча б монографії В. Верстюка, В. Солдатенка, О. Реєнта. В дослідженнях вказаних авторів зазначається, що період Центральної Ради відзначався бурхливим зростанням національної свідомості, небувалим національним піднесенням і став важливим етапом формування модерної української нації. Вивчаючи загальноукраїнські процеси, історики усвідомлюють необхідність висвітлення ролі в них регіонального фактора. Зокрема, в 1995 р. в «Записках історичного факультету Одеського державного університету ім. 1.1. Мечникова» була опублікована стаття М. Раковського «Выбор исторического пути. Юг Украины в 1917-1920 годах (концептуально- источниковедческий подход)». Автор статті, звертаючи увагу на особливості Півдня України як окремого історичного регіону, стисло аналізуючи історіографічну та джерелознавчу базу проблеми, наголосив на необхідності дослідження історії Півдня України 1917-1920-ті рр., беручи до уваги нові наукові підходи.
На жаль, цей заклик не одержав належного відгуку. Південноукраїнські аспекти Української революції, зокрема, місце і роль Півдня в загальноукраїнських революційних подіях в Україні доби Центральної Ради, в історичній літературі висвітлено фрагментарно.
Звернемо, все ж, увагу на ці фрагменти і, по можливості, оцінимо їх можливості для створення узагальнюючої картини впливу Півдня на українське націотворення.
Зокрема, О. Гонтар у своїй статті «Українська проблема за часів Центральної Ради: співвідношення центру та регіонів» робить спробу охарактеризувати особливості революційного процесу в регіонах в 1917 - на початку 1918 рр., зосереджуючи свою увагу на дослідженні українського руху на Одещині. Автор прийшов до висновку, що «хоча більшість міського населення Одеси не належала до прибічників українського самовизначення та незалежності, тут існував значний прошарок національно свідомої, патріотично зорієнтованої інтелігенції, яка створила власні громадські об' єднання, інтегрувалася в демократичні організації міста та підтримувала перші українські уряди» [28, с.50].
Низка статей В. Гвоздика присвячена аналізу партійно-політичної боротьби на Півдні України у 1917- на початку 1918 рр. [29]. Вплив ІІІ Універсалу на посилення національно-визвольного руху в українських регіонах, в тому числі і південному, досліджує в своїй статті І. Хміль [30]. Реакцію на ІІІ Універсал кримських українців описав А. Іванець [31]. О. Шишко досліджує історію українського руху в Одесі в березні 1917 року [32]. Т. Вінцковський у своїх працях звернувся до аналізу участі населення Херсонської губернії в організації та діяльності місцевих органів влади і управління Центральної Ради в березні 1917 - квітні 1918 рр. [33]. В. Федунов в своїй статті «Ставлення Рад і самоуправлінь Таврійської губернії до Центральної Ради та УНР» прийшов до висновку, що «ставлення Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та самоуправлінь Таврійської губернії до Центральної Ради еволюціонувало від неприйняття її в часи Тимчасового уряду до підтримки після повалення останнього та загрози встановлення у Криму терористичної анархо-більшовицької диктатури. Ради та самоуправління Північної Таврії і Криму заявили про своє бажання взяти участь у виборах до Установчих зборів УНР, тобто приєднатися до України» [34].
Дослідник з Миколаєва В. Пархоменко свою кандидатську дисертацію та низку статей присвятив дослідженню історії українських національних військових формувань на Півдні України в 19171918 рр. [35].
В сучасній історіографії повертається інтерес і до історії регіональних радянських республік Півдня, які існували на початку 1918 р., зокрема, Донецько-Криворізької республіки. На початку 90-х років П. Лаврів один з перших опублікував статтю «Донецко-Криворожская республика: правда и вымысел» в газеті «Голос Украины» в 1993 р. Спробу по-новому поглянути на історію Донецько- Криворізької республіки здійснили І. Курас та В. Солдатенко [36].
Суспільно-політичні процеси в Криму в роки революції досліджує Т. Бикова [37]. Ця дослідниця написала низку статей, в яких розглядається історія існування Радянської республіки Тавриди, обставини створення Кримської АСРР у 1921 р. та інші історичні сюжети, пов'язані з історією Криму в революційні роки. Кримську проблематику зазначеного періоду розробляли також П. Гарчев, В. Перепадя та
