Г. Т. Капустян

"НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР ГЕНОЦИДУ": СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР.

Науковий інтерес до проблем голодомору-геноциду 1932-1933 рр. українського народу жваво дискутується упродовж двох десятиліть як у науковому так і громадському середовищі. У даній статті спробуємо проаналізувати один із аспектів цієї загальної проблеми, а саме: місце етнонаціонального чиннику у складовій голоду-геноциду 1932-1933 рр. в Україні.

Загальновідомо, що суспільно-політичні зміни в СРСР кінця 1980-х рр. здійснили істотний прорив у становленні абсолютно революційного світогляду громадян донедавна закритого радянського суспільства. Суттєвий, у зв'язку із суспільно-політичними змінами, доступ фахівців до раніше закритої бази історичних джерел, унеможливлював статичний фон радянської історичної науки. Суспільство потребувало правди, відновлення історичної пам'яті, і в першу чергу, до болючих, заборонених тем: політичні репресії, радянські голодомори. Заговорили свідки, журналісти, публіцисти Нерідко емоціїї долали здоровий глузд. Складніше було історикам-професіоналам. Кожне слово яких мало бути підтверджене документами.

Генетична національна пам'ять українця підказувала - неспроста коїлась трагедія голоду 19321933 рр. саме у середовищі українства. Страх, посіяний в історичній пам'яті народу віковічними імперськими амбіціями щодо України з боку царської Росії і комуністичної радянської імперії, не дозволяв багатьом позбавитись пут, які сковували пам'ять, розум, відкинути нав'язане маніпулювання власною свідомістю, навіть, через десятиліття після смерті тирана Сталіна.

У суспільстві з'явилась щілина цілющого потоку свободи, яка, подібно сніговій лавині, захоплювала в круговерть інших. Ми отримали можливість вільно думати, говорити. Саме "отримали"!!! У моєму рідному селі Заруддя, що на Полтавщині, силами земляків, прогресивної громадськості, попри перешкоди збентеженої районної радянської комуністичної влади, 24 квітня 1990 року було відкрито пам'ятну стеллу безневинно убієнним голодомором 1933 року землякам. На стеллі символічна епітафія нині покійного журналіста районної газети "Перемога" Івана Нощенка: "Мученикам 1933-го від нащадків, яким повернуто право на пам'ять"!

Численні історичні дослідження, переважно краєзнавчого характеру констатували голод 19321933 рр. як "голодомор-геноцид".

Оговтавшись "нечисленна" російська історіографія почала заперечувати факт голоду-геноциду в Україні, мовляв, "голодували всі" (і в Росії: Поволжжя, ЦЧО, і Кубань, і "на Україні"). В ситуаціїї, яка склалася в стані сучасної російської історіографії на цю проблему, позиція якої визначається загальнополітичним курсом російського політикуму щодо України, важливо, спираючись на статистичні, демографічні дані, рішення вищестоячих тогочасних державних і партійних органів влади щодо хлібних регіонів СРСР (Україна, Кубань, ЦЧО, Поволжжя) дати раціональний аналіз щодо раніше уже озвучених висновків (для переважної більшості українців і без доводів зрозумілим) про голод- генцид 1933 року в Україні.

Тема голоду 1933 року, починаючи з кінця 1980-х років вивчалась радянською українською історіографією із наростаючою інтенсивністю [1-13 та ін]. Динаміка історичних доказів "голод" - "голодомор" - "геноцид" українського народу знайшла відображення у роботах С. Кульчицького [4; 6; 14], В. Марочка [8; 9] і ін. Дослідження проф. С.Кульчицького "Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид" - роздуми про суть суспільно-політичних процесів, які настали після розпаду СРСР - "держави-комуни", на зміну якому прийшла не "соціальна держава західно-європейського зразка, а первісний капіталізм". У такій ситуації суспільству складно сприймати на віру від істориків те, що "радянський лад у ленінсько-сталінський період міг бути побудований лише залізом і кров'ю. Все це ми повинні мати на увазі, коли намагаємось переконати суспільство у тому, що терор голодом був таким же знаряддям "соціалістичного будівництва", як і всі форми терору" [14, с.15]. Учений розмежовує поняття "голод" і "голодомор". "У першій половині 1932 р. в Україні спалахнув голод з десятками тисяч смертельних випадків і навіть з випадками каннібалізму - як наслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 р., проте Голодомору не сталося. Голодомор є наслідком цілковитої конфіскації хліба з урожаю 1932 р., після якої відбулося вилучення усіх інших продовольчих запасів. Смертні випадки від Голодомору почалися пізньої осені 1932 року і досягли апогею у червні 1933 р." [14, с.19].

Незважаючи на те, що ХХ з'їзд засудив політичний терор 1937-1938 рр., одначе не було визнано, що терор голодом у 1932-1933 рр. здійснювався партійними комітетами, комсомолом, профспілками, комнезамами. "Як можна було визнати те, що Сталіну вдалося використати систему влади, яку всі називали "народовладдя" для знищення народу, тобто геноциду?", - ставить запитання історик [14, с.31].

У 1991 році вийшла монографія С.Кульчицького "Ціна "великого перелому". У книзі узагальнені напрацювання у нових "архівних" умовах. Головна серед них: "Голод і геноцид на селі були запрограмовані наперед" [4, с.302]. Автор здійснив детальний аналіз соціально-економічної політики Кремля, яка привела до економічної кризи, і тим самим було порушено політичну рівновагу. Таким чином історик пояснює чому Сталін застосував терор голодом проти України у період максимальної глибини економічної кризи. "Вадою монографії, - зазначає автор, - була відсутність аналізу національної політики Кремля. Без такого аналізу висновок про геноцид зависав у повітрі" [4, с.39]. Пізніше автор приходить висновку: "Обгрунтування Голодомору як геноциду вимагає однакової уваги до соціально-економічної й національної політики" [4, с.39].

Проф. Кульчицький у власних доказах голоду-геноциду вказує на специфіку політичного устрою СРСР, як багатонаціональної держави. Політичне керівництво Радянського Союзу прагнуло до того, "щоб Україна перетворилась із країни в республіку - наділену нібито великими конституційними правами, але насправді цілком підпорядковану центру"[4, с.92]. Вигідне європейське розташування національної республіки Україна для керівників СРСР