І. С. Дружкова

ОБГОВОРЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕЛЯНСЬКОГО ПОЗЕМЕЛЬНОГО БАНКУ В ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

У вітчизняній історіографії традиційно важливе місце відводилося питанням господарського розвитку українських земель кінця ХУІІІ-ХІХ ст. Однак ціла низка тем і аспектів у вивченні цього періоду залишається недостатньо висвітленими. Так донедавна в історичній науці порівняно мало уваги приділялося дослідженню минулого кредитно-банківських закладів (радянські автори переважно розглядали історію сільського господарства та промисловості). Чільне місце серед досліджуваних проблем повинно займати питання розвитку кредитно-банківських закладів у другій половині ХІХ ст. на Півдні України - центрі кредиту, у тому числі Селянського поземельного банку. Діяльності цього кредитного закладу в історіографії приділялася увага, однак саме думка сучасників з приводу діяльності банку раніше, на жаль, не була охоплена попередніми дослідниками.

Так за все ХХ ст. фактично було тільки декілька робіт, присвячених діяльності Селянського поземельного банку: в 20-30-ті роки з'являється низка праць з аграрної історії в ХІХ ст., що переважно друкувалися в соціально-економічній секції Записок Одеського наукового товариства при Українській академії наук. У цих статтях зустрічаються оцінки щодо діяльності Селянського поземельного банку, спектр оцінок коливався від негативної до край негативної. Це статті Т. Слабченка "До історії аграрних криз на Україні ХІХ ст." [1.-С.3-24], О. Невзорової "Аграрне питання на Вкраїні після 1902 р." [2.-С.25-47], О. Погребинського "Аграрна справа на Україні в світлі ІІ Державної Думи" [3.-С.48-92]. Для всіх робіт характерна відсутність історіографічної частини.

У 1959 році побачила світ монографія В.О. Вдовіна, присвячена діяльності Селянського поземельного банку. Робота охоплювала лише перші дванадцять років існування банку. Автор вважав основною причиною заснування банку допомогу поміщикам. В історіографічному огляді серед своїх попередників згадувався лише О. Зак, однак лише для критики, не завжди конструктивної. Діяльність банку він розглядав у цілому негативно. Робота цікава використанням дуже широкого пласту архівних матеріалів і мемуарів сучасників, але, нажаль, це не завадило автору дійти висновку, що в розглянутий період заклад переважно кредитував найбідніших селян, яким вкрай необхідна була земля, хоча це зовсім не співпадає з тодішніми реаліями життя. Це твердження мало б якийсь сенс для періоду Столипінської реформи, але не раніше [4; 5]. У багатотомних узагальнюючих працях з історії України також робились спроби спеціального висвітлення питання розвитку кредитних закладів (автори С.Я. Боровой, З.В. Першина) [6.-С.145-147; 7.-С.323-331]. У радянських енциклопедичних виданнях переважали негативні оцінки діяльності установ як таких, що були насаджені згори урядом.

У пострадянській історіографії в Україні та країнах СНД ще не створено узагальнюючих праць з історії розвитку кредитно-банківських закладів, але з'являються перші спроби нового бачення в періодичній літературі [8.-С.66-82].

Стаття є стислим оглядом деяких моментів обговорення діяльності Селянського поземельного банку в літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Як саме суспільство реагувало на появу першого державного іпотечного закладу, який офіційно мав за мету допомогу селянству, чи всі сприймали його появу та діяльність позитивно?

Проблемам створення та розвитку Селянського поземельного банку приділялося багато уваги в дореволюційній літературі: як у місцевій, так і в столичній пресі - і крім того, цій темі були присвячені спеціальні роботи. Відділення цього загальнодержавного закладу одразу ж з' являються у південноукраїнському регіоні (Катеринославське та Херсонське були відкриті у 1883 р., Таврійське - у 1884 р., Бессарабське - у 1886 р.) [9].

Тому вже в 1884 р. в "Одеському віснику" була надрукована стаття С.К. Кузнєцова, представника земства, що брав участь у діяльності відділення. Він наголошував, що заклад практично не виявляє ознак життя. Автор критично ставився до проведених справ. Особливо нищівної критики зазнала діяльність Катеринославського відділення банку, яке обслуговувало на той час Херсонську та Катеринославську губернії, за намагання зробити надання позики швидше адміністративною справою, ніж комерційною. Він вимагав, щоб банк переконався, що позика піде не на куркульську спекуляцію, подальшу ж долю позики потрібно віддати самим селянам. В іншому разі сам банк може стати перешкодою для розвитку селянського господарства [10].

М.В. Пономарьов критикував банк за надто повільний розвиток операцій, з одного боку, а з другого - слушно зазначав, що в тодішній ситуації швидкий розвиток не можливий. Основним недоліком діяльності банку він вважав його суто комерційний характер. Банку закидалось, що він не керує селянами у справі пошуку земель, не розглядає доцільність покупки, тобто банк не бере активної участі в операції, обмежуючись лише питанням забезпечення позики. Крім того, автор наголошував, що через високі доплати, банк фактично допомагає лише невеликій кількості стосовно заможного селянства. На думку автора, високі виплати за позики призводили до ситуації, коли селяни працюють на банк, а не на себе, що не збільшує добробут селянства. До того ж він наголошував на необхідності спрощення процесу отримання позик і, зокрема, надання позик без доплат із боку селян-покупців [11; 12].

Промова П.С. Леонарда в Бессарабському дворянському зібранні торкалася становища дворянства в Південному регіоні. Автор дуже негативно ставився до приватних кредитних закладів, а тим більше до лихварства всіх видів. Вимагав створення державного земельного банку для дворянства на зразок Селянського поземельного і, відповідно, здешевлення довгострокового кредиту. Його доповідь викликала бурхливу реакцію в пресі. У "Новоросійському календарі" з'явилась стаття присвячена цьому зібранню,