Г. В. Лєснікова

НАРОДНОПІСЕННА ТРАДИЦІЯ УКРАЇНЦІВ НИЖНЬОГО ПОДУНАВ'Я: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ

Вивчення пісенного фольклору українців Нижнього Подунав'я є актуальною проблемою сьогодення. її дослідження дає можливість з'ясувати стан етнічної виразності духовної культури українців в межах даного регіону, зокрема рівень збереження у народній пісенній творчості ознак загальноукраїнської фольклорної традиції та впливу на останню пісенних традицій інших народів Нижнього Подунав'я.

У даній статті ми ставимо за мету вивчити відображення культурно-побутових особливостей українців даного регіону у їхньому фольклорі, що дасть можливість говорити про ліричний фольклор як джерело дослідження етнографічної виразності регіону.

В історіографії регіональна фольклористика відображена в емпірико-теоретичних площинах. У 50-80 p. XX ст. регіональний фольклор вивчали такі дослідники, як Н.С.Шумада, Р.Ф.Кирчів,

В.Н.Скрипка, М.В.Ґудзь [1, 151-163]. Вони у своїх працях розглядали характер і наслідки зв'язків між україно-болгарською, україно-польською, україно-чесько-словацькою, україно-сербо- хорватською фольклорними традиціями. Такі дослідники як К.В.Чистов, А.Арутюнов зупинялися на розгляді більш теоретичних питань, а саме: сутності регіональної традиції і методиці її дослідження. Зокрема, К.В.Чистов вважав, що регіональні особливості необхідно досліджувати переважно на сюжетному рівні, порівнюючи сюжети з кожного села, оскільки вони відмінні і навіть одне слово може дати розуміння того, звідки походить дана пісня, оскільки фольклор, як зазначає дослідник, є явищем динамічним як у синхронному, так і діахронному зрізах, і якщо прослідкувати шлях розповсюдження пісні від регіону до регіону, то можна побачити, що вони відрізнятимуться, оскільки увібрали характерний колорит кожного регіону і навіть села [2, с. 121 ].

З 1990-х pp. регіональна народнопісенна традиція активно досліджується як українською фольклористичною школою, так і російською, але з певними відмінностями у методологічних питаннях. Для російської школи є характерним продовження методологічної традиції започаткованої в радянські часи Чистовим, Арутюновим. Протягом 90-их років і в наш час російські фольклористи, такі як Б.Н.Путілов [3, с.67-69], В.П.Анікін, розробляючи питання вивчення регіонального фольклору, дійшли висновку необхідності застосовування комплексного підходу, зокрема вивчати пісню у прив'язці до історії даного регіону, його етнографічних особливостей, лінгвістичних характеристик [4, с.76-103]. Лише за таких знань, на погляд вчених, можна побачити специфіку регіонального та вивчити її. Застосовуючи даний підхід, російські молоді вчені сьогодні дуже активно вивчають фольклор різних регіонів Росії, залучаючи вчених суміжних наук, а саме: фольклористів, етнологів, лінгвістів, істориків, філологів [5].

Українська регіональна фольклористика, зокрема закарпатська, представлена працями В.Гошовського, П.Лінтура, Ю.Туряниці. Усна і музична народна творчість з етнічно українських місцевостей Східної Словаччини представлена у роботах українських вчених (О.Зілинського, Ю.Костюка, М.Мушинки, М.Гиряка, А.Дулеби й ін.). Фольклор українців Мраморщини (Румунія) збирають і досліджують І.Ребошапка, М.Шандро, О.Бевка [6, с.8-10]. З наголосом на вивчення місцевої народнопоетичної традиції спрямовані дослідження фольклористів Буковини (О.Романця, А.Яківчука), Волині і Полісся (С.Шевчука, В.Давидюка, Л.Семенюка), Поділля (С.Стельмащука, О.Смоляка, П.Медведика, Р.Крамара). В цьому місцевим збирачам і дослідникам допомагають вчені - фольклористи з академічних наукових установ, переважно Києва і Львова. Вагомим є внесок у справу вивчення окремих регіонів України О.І.Дея, І.Березовського, С.Мишанича, С.Грици, Н.Шумади, І. Мацієвського М.Гуця, М.Дмитренка, О.Правдюка [6, с.12]. Тривалий час ведуться дослідження фольклору етнографічних районів Карпат і Прикарпаття Інститутом народознавства НАН України (Львів). Ця проблема стала однією з головних у науковій діяльності заснованого тут у 1992 р. відділу фольклористики. Особливо велику роботу як збирач і дослідник провів на цьому полі Г.Дем'ян. Плідно працюють В.Сокіл, Є.Луньо, О.Харчишин та інші молоді науковці. В останні роки продуктивним осередком фольклористичного дослідження південно-східного регіону України стала кафедра української літератури і фольклористики Донецького національного університету. Тут виконані дисертаційні роботи про українські народні пісні Кубані (М.Мишанич), необрядову лірику Донецького Приазов'я (Г.Сабельникова), народнопісенну епіку на терені Донеччини (Н.Бабич), опубліковані праці з цієї тематики в серійному виданні кафедри „Актуальні проблеми української літератури та фольклору" [1,8-12].

У нашому дослідженні вперше проводиться аналіз пісенного фольклору українців Нижнього Подунав'я. Для цього використано комплексний підхід, залучено не лише фольклористичні знання, а і історичні, етнографічні, лінгвістичні відомості про регіон Нижнього Подунав'я, що дає нам можливість, на наш погляд, розкрити питання сутності регіональної народнопісенної традиції українців даного регіону.

Джерельною базою для дослідження регіональних особливостей пісенного фольклору українців Нижнього Подунав'я став опублікований пісенний фольклор та польовий матеріал, зібраний членами етнографічних експедицій ОНУ ім. 1.1. Мечникова у липні 2003-2004рр. за участю автора даної роботи. Серед опублікованого матеріалу був використаний пісенний фольклор, зібраний серед українців Північної Добруджі відомим етнографом, фольклористом, антропологом Федором Вовком у 80-х p. XIX - на поч. ХХст. [7] та народні пісні, зібрані серед українців румунської Добруджі румунським дослідником (українцем за походженням) Віргілієм Ріцком. Дані пісні були надруковані у збірці „Ой Дунаю, Дунаю" 80-го року видання [8] та „їхав козак за Дунай", виданій у 2005 році у Бухаресті [9]. Також матеріалом для дослідження регіональних особливостей народної лірики українців Нижнього Подунав'я став пісенний фольклор, зібраний серед українських сіл Буджака, таких як с.Балабанка, с.Нерушай, с.Струмок, с.Лиман, с.Білолісся, с.Рибальське, с.Тузли, с.Зарічне та ін. Татарбунарського р-н. відомим фольклористом Кузьмою Смалем і у вигляді окремої збірки „Пісні Буджацького степу" був опублікований у м. Татарбунари у 2003р. [10]. Як вже зазначалося був використаний польовий матеріал, зібраний членами етнографічних експедицій ОНУ ім. 1.1. Мечникова і автором даної роботи у 2003-2004рр. серед